2.1

Жінка, яка увійшла, встигла зробити крок і застигла, ніби наштовхнувшись на невидиму стіну. Темні брови здивовано злетіли, і вона навіть не прибрала пасмо темного волосся, яке вибилося з тугого пучка і впало їй на лоб.

І якщо чоловік у масці її не знав, то Агнесса не могла не впізнати ту саму помічницю аристократа. Як представниця закону (ну або щось близько до того), вона з ентузіазмом узялася допомагати слідству. Ще б пак! Така нагода зібрати плітки! І той факт, що закон про активну допомогу собі ще не підозрює Шайен не особливо засмучував

– Арти-и-исти... – зітхнула вона. – Пані Агнессо, вас просять повернутися на сцену. Негайно.

– А навіщо? – дівчина звично округлила очі.

– Ви чимось надто зайняті? – з іронією хмикнула Шайен.

Дівчина була чарівна, прекрасна, легка та повітряна, а отже з допитом цього щастя детективу доведеться помучитися. Та що ж, бодай естетичну насолоду отримає.

– Ні, майстер мене вже відпустив... – відповіла вона, озираючись на чоловіка в масці. – Ой, я ж навіть не подякувала вам за уроки! Дякую вам!

Ці слова змусили Шайен зацікавлено підняти брову й уважніше придивитися до маски. Це що за викладач такий швендяє театром у костюмі пафосного лиходія з манією величі та відсутністю хвоста у вигляді податкової інспекції?

– Іди, Агнессо, – поблажливо кивнув чоловік. – Я теж зараз підійду, тільки знайду в цьому мотлоху свою шпагу.

Він театрально зітхнув, чудово імітуючи манери Джеронімо Джованні – головного прем’єра театру. Здавалося, що його взагалі не здивувала поява незнайомки, чи дурні слова вихованки. Хоча маска в цьому, звісно, допомагала краще за все можливе самовладання чоловіка.

Шайен знову підозрою звузила очі та глянула на чоловіка. Щось у ньому було не те, щось чіпляло увагу. Втім, сказати точно що не вдавалося, тому жінка лише підозріло стиснула губи.

А ось Агнесса лише сумно зітхнула та наостанок кинула на дорогого учителя останній погляд. Як же все це не до часу сталося!

– Гаразд... – відповіла Агнесса і, усміхнувшись, вийшла разом із Сашком.

На хлопця ніхто не звертав уваги, тож він розсудливо вирішив, що доброта його благодійника вже вичерпана, і не варто випробовувати долю.

А от Шайен виходити нікуди не спішила. Замість цього вона ще раз ковзнула поглядом по чоловікові, наче намагалася проникнути під його маску. Ось коли пошкодуєш, що ігнорувала походи до опери та клеймила їх марною тратою часу. Аби відвідала бодай декілька спектаклів, була б принаймні візуально знайома з трупою. На працівника залаштунків незнайомець не скидався. Надто дорогий костюм, надто впевнені рухи та надто пряма постава.

– А ви, перепрошую, хто?..

– Джованні! Джеронімо Джованні! – пафосно виголосив чоловік, елегантно вклонився й вихопив знайдену шпагу.

Справжній Джованні, якщо пощастить, з’явиться на прем’єру – і то не факт, бо напередодні пив, як чорт. Тож цей чоловік без докорів сумління скористався його ім’ям.

– Джованні? – швидко озирнувшись на прочинені до коридору двері, Шайен примружилась. – О, то ви мій кумир, шановний! За один день вирости на цілих пів метра...

Покрутивши головою, вона цокнула язиком і тільки примружила світлі очі. З акторами вона знайома була слабко, але ім’я смертельно п’яного горлопана знати мала. Він з’явився вже після інциденту на сцені, вчинив скандал, за що Морган щедро відправив зірку відсипатися до тюрми. А ось воно як – виявляється, він не тільки на скандали здатен!

– Хоча ні, тепер ясно, куди поділося... Ну, усе це, – широким жестом вона зобразила дев’ятий місяць вагітності, зітхнула і сховала руки до кишень пальта.

Втім, відповідати їй ніхто не збирався. Не встигла вона договорити, як тип у плащі зі швидкістю ласки відштовхнув її з дороги та шмигнув у коридор. Ледь не завалившись на дзеркало, Шайен вилаялася та кинулася навздогін. На жаль, здоганяти вже було нікого. В коридорі, куди вискочила жінка, не було нікого. Ні сліду, ні звуку, ні натяку. Підозріло роззирнувшись, Шайен обережно оглянулася назад до гримерки, не відпускаючи руків’я револьвера. Нападати на неї ніхто не спішив. Це додавало радості. Підозрілий чоловік зник, наче в повітрі розчинився. Це радості вже відбавляло.

– І ти казав, що життя юриста нудне… Нічого подібного, – з усмішкою буркнула вона, звертаючись до брата, який залишився в залі.

Ще раз оглянувшись, вона рішуче розвернулася й швидко попрямувала на сцену, де відразу ж схопила за лікоть слідчого.

Той, відволікшись від допиту, поглянув на неї здивовано й трохи роздратовано, але вже перші слова змусили його змінити гнів на зацікавленість.

Чоловік у масці, який видає себе за когось іншого?

Це вже щось.

– Куди він пішов? – тихо запитав він.

Закотивши очі, Шайен скривилася. Відповісти на це їй було нічого, а до того ж було до біса неприємно визнавати, що вона просто впустила потенційного підозрюваного.

– А звідки мені знати? За планом, який дав директор, у тому коридорі потайних ходів нема. Але я не вірю в людей, що ходять крізь стіни, отже...

Уважно вислухавши жінку, Морган лише скинув руку. Добре, це вже було щось. Можливо не зовсім те, що треба, але порядні люди не тікають, коли в будівлі з’являється поліція. І це він ще не знав про те, з наскільки не порядними людьми, за суспільною думкою, йому доведеться мати справу.

І поки одні ловили дивного чоловіка, інші розгрібали наслідки його появи.

– Що ти наробила? Я просила позбутись цього непорозуміння, а ти!.. – прима лютувала.

А оскільки прима була дамою дуже неординарною, вона лютувала експресивно, яскраво та нищівно, трощачи все, що траплялося під елегантну, але дуже важку руку.

Незворушна віщунка, обличчя якої залишалося обурливо незворушним, ледве встигла вихопити з її рук кришталеву кулю. Допоки навколо неї вирувало торнадо, вона залишалася осередком спокою та зраджувати собі в цьому не збиралася.