Розділ 2. Звідки впав – туди й повзи

Аби хто спитав, кого вважати винуватцем останніх негараздів опери прима не сумнівалася. Клятий привид. Втім, сам представник позажиттєвої цивілізації навряд чи зміг зараз підтвердити свою причетність, або непричетність до них. Річ у тім, що у привида несподівано виникли проблеми.

– Ох ти ж лиха година тебе та й дрюкнула б!

Сказати, що людина, яка наводила жах на всю оперу, була неприємно здивована тим, що на неї зверху впав якийсь дивакуватий юнак – не сказати нічого. Він був розлючений, роздратований і шокований. Втім, вголос виголошував інші, вкрай далекі від пристойності слова.

Висловившись по повній програмі, витончений чоловік у чорному костюмі вибрався з-під хлопця й роздратовано почав обтрушувати запилений одяг. Добротно пошитий темний фрак, який дозволяв чоловікові зливатися з тінями, коли він того хотів. Але зараз він того точно не хотів, зараз він хотів звернутися до Небес з одним доволі доречним питанням…

Якого біса?

– Дозвольте спитати, юначе, що ви робите в моєму підземеллі? – навіть у темряві було видно, що обличчя чоловіка повністю закривала чорна маска.

Певно саме через неї голос звучав глухо й трохи механічно. А може справа була в тому, що знаменитий благодійник та прокляття опери встиг трохи отямитися та тепер зважено підбирав слова, проціджуючи їх через сито цензури.

– Д-де-е? – хлопець застиг на підлозі, клацаючи зубами від шоку й не поспішаючи вставати.

Витріщивши очі, він просто витупився на дивного чоловіка в масці, вже починаючи сумніватися, чи це сниться йому. Ні, першої миті, коли він провалився під землю та ще трохи раніше, коли опинився тут, Сашко подумав, що з’їхав з глузду. Потім, що його таки побили та відправили у кому. Але чому тоді в комі у нього так болить куприк?

– Ти Страхопудало підвальне? – хрипко прошепотів Сашко, швидко озираючись довкола.

Голова думати не хотіла, в голові все змішалося, але Сашко мужньо тримався.

– Хто? – не зрозумів чоловік.

Зважаючи на те, що відповів він питанням на питання, у нього десь у родоводі точно були єврейські корені. Через маску неможливо було зрозуміти його емоції, тож хлопцеві залишалося лише гадати: вб’ють його зараз, як спочатку й планувалося, чи «Страхопудало підвальне» настільки отетерів, що й забув про свою садистську натуру.

– Ну той… Страхопудало з того, підвалу оперного. Що з мавпочкою й дівахою по підземеллях скакав, – розгублено пояснив хлопець, усе ще ошелешено дивлячись на чоловіка.

У голові ніяк не хотіло нічого ставати на свої місця. Та які там місця, коли взагалі нічого не зрозуміло? Ні, куприк таки ствердив хлопця на думці, що це не сон та не кома. Але тоді що? Він потрапив до книжки? О, він читав про щось таке, навіть колись мріяв, щоб з ним таке ж сталося.

Домріявся.

– Хлопче, ти що, дурний? – навіть співчутливо поцікавився чоловік, задумливо почухавши підборіддя під маскою. – Або, може, вдарився головою? З якою мавпочкою, я, по-твоєму, геть ідіот?

Покашлявши, Сашко таки прикусив язика й потроху почав приходити до тями. Що б не трапилось, він точно не спить – отже, треба триматися в руках.

Ну принаймні спробувати.

– Тобто дівахою ти не заперечуєш?

Перша спроба вийшла не дуже вдалою.

Маска тяжко зітхнула й уперла в хлопця довгий, незмигний погляд темних, майже чорних очей.

– Ні, ну точно дурний. Ти звідки мені на голову впав, га?

– Звідти! – навіть зрадівши, хлопець поспішно тицьнув пальцем угору.

На це питання він міг відповісти впевнено, бо впав справді зверху. Самовдоволена посмішка лише підтвердила правоту чоловіка в масці: Сашко точно був дурнем – за що його, до речі, часто били.

З реакції дивного суб’єкта у фраку неможливо було визначити, на яку саме відповідь він сподівався, але сказане хлопцем його явно не надихнуло. Принаймні, ті, кого відповідь надихає не зітхають так виразно.

– Що ж, тоді дозвольте відкланятися, – крізь зуби процідив чоловік, коротко кивнувши.

В нього геть не було часу возитися з божевільними. Треба було прибратися звідси до того, як діру в бруківці почнуть латати. Не вистачало, щоб до нього додому постукали незвані гості. Та й взагалі, йому було чим зайнятися! У театрі сьогодні мала бути прем’єра, і пропускати її він не збирався. До того ж у нього ще були деякі нагальні справи.

– Ой, стривайте! А мені куди?! – схопився на ноги Сашко, нахмуривши чоло.

Хай би там що, а залишатися тут він не збирався. Треба йти, але куди? Цього він не уявляв. Власне, він досі не розумів, де саме опинився. Тому ідея відпустити єдиного чоловіка, з яким зав’язався такий-сякий діалог хлопцю не сподобалася.

– Туди, звідки впав, – зовсім не ввічливо кинув чоловік через плече.

Якщо й було в опері щось, що цей дивак у костюмі ненавидів більше за місцеву примадонну – то це були дурні. Але з якоїсь причини саме дурні його просто обожнювали й невпинно лізли в особистий простір.

Озирнувшись на хлопця, чоловік внутрішньо здригнувся. Ну один в один його учениця – така ж прилипуча й недалека. Єдина різниця, що в штанях і не дивиться на нього як на божество.

А, ні, помилився. Дивиться.

– І якомога жвавіше, будь ласка, – анітрохи не перейнявшись жалюгідним виглядом юнака, чоловік у масці дратівливо смикнув плечем.

Ще декілька таких персонажів – і він сам змотається з опери, на радість директору й примадонні. Те, що зараз оперу намагаються продати, він ще не знав. Цей сюрприз іще чекав на нього, а директора ще чекала цікава гра «переживи обурення привида». Але то буде потім.

– Але я не знаю, як «туди», я навіть не знаю, де це «тут»! – вигукнув Сашко, з розпачем озираючись навсібіч.

Навсібіч, своєю чергою, поглянули на нього чорними намистинками пацючих очей. Завмерши, наче загіпнозований, Сашко втупився в найближчого звірка та відкрив рота. І лише через хвильку, за яку в ньому наче збирався звук, видав вереск таким чистим сопрано, яким позаздрила б будь-яка співачка. Ще й підстрибнув, рвонув уперед – і намертво вчепився в рукав чоловіка в масці. Волати, щоправда, став вже трохи тихіше. А коли зустрівся з ним поглядом – продовжив волати пошепки.