80. Макс. "Я знаю, де вони"

Вдома мені було дуже самотньо. Я так кохав Руту, але вона була сильно ображена на мене. 

Невже вона дійсно більше не кохала мене? Просто за те, що я Марс? Чи вона взагалі мене не кохала?

Мені було боляче навіть думати про це все. Спати не хотілось, взагалі нічого не хотілось. Десь близько першої ночі я раптом помітив, що Рута була в мережі.

Хотілось написати їй, але чи варто?

Вона тільки більше розізлиться на мене, якщо я напишу їй?

Але я все ж не витримав і написав їй:

"Тобі треба поспати, Руто". 

“Максе, ти мені потрібен, приїдь, будь ласка”, — раптом відповіла вона. 

"Я зараз буду. Ти в безпеці?" — я одразу підскочив з ліжка і став одягатись, а потім вибіг до мотоцикла.

Якраз перед виїздом прочитав її відповідь:

"Марс викрав Мілу, сказав не повідомляти в поліцію, бо інакше вона загине… Я не знаю, що мені робити, допоможи, будь ласка!”

"Я вже їду, обіцяю, все буде добре", — я повернувся і взяв свій ноут з обладнанням, бо без цього вирахувати псевдо-марса не вийде.

Тепер я вже не буду шукати відмовки, щоб не шукати його. По факту, я чому його одразу не знайшов? Тому що щойно б розкрилось, що він не справжній Марс, він би міг видати справжнього, тобто, мене. Або навіть якби він не знав мого імені, все одно це не закінчилось би нічим хорошим. 

Я маю врятувати сестру моєї коханої.

Коли я приїхав на місце, то швидко побіг сходами до квартири Рути. Там було незамкнено, коли я зайшов всередину, то побачив, що Рута стоїть біля дверей, вже одягнена, з телефоном у руці. 

 — Він написав, що подзвонить і скаже, що мені робити далі, — вона дивилася на мене з панікою в очах, я вперше бачив Руту настільки наляканою.  

— Давай свій телефон, я підʼєднаю його до компа і коли він подзвонить, я вирахую, звідки йде дзвінок. Тепер я не боюсь, що той гад мене розкриє перед тобою, тож вирахую його одразу, — сказав я і дістав комп з чохла, коли ми пройшли до вітальні. 

Рута дала мені мобільний, я тільки-тільки встиг його підʼєднати, коли він задзвонив. 

— Слухай мене уважно. Відповідаєш так, як би відповіла, якби мене тут не було. Але важливо, щоб ти говорила з ним якомога довше, завдяки цьому я зможу відслідкувати сигнал. 

— Добре. — кивнула Рута. Вона прийняла виклик, поставивши його на гучномовець і сказала: — Так, я уважно слухаю…

— Отже, ти маєш прийти у вказане місце за годину, якщо викличеш копів, або ще щось викинеш, твоя сестра помре одразу, — сказав змінений якоюсь програмою голос. — Точку я тобі пришлю. Там і розберемось з усім раз і назавжди. 

Я кивнув Руті. 

 — А що ти хочеш від мене? — запитала вона, зрозумівши, що важливо потягнути час. — Гроші? Чи щось інше?

— Гроші не те, що мені потрібно, — відповів той самий змінений голос. — Прийдеш і дізнаєшся. 

 — Я маю бути впевнена, що моя сестра жива, я можу почути її голос? — запитала Рута. 

— Добре, — погодився голос. — Зараз.

Я тим часом показав Руті великий палець вгору, відмічаючи цим, що вона молодець, що тягне час.

За мить ми почули якийсь втомлений голос.

— Алло, Руто? 

 — Міло, з тобою все добре? — запитала Рута. 

 — Так, — відповіла Міла. — Тільки я дуже спати хочу… Я не знаю, де я…

 — Скоро ти будеш вдома, — голос Рути затремтів. — Не бійся, я тебе заберу звідти! 

— Чекай на місце, зараз пришлю, — сказав компʼютерний голос і скинув виклик.

Але я вже встиг його вирахувати. Точка була не дуже далеко. 

— Я знаю, де вони, — сказав я Руті. — Треба вирушати зараз. Але тепер ми, певно, маємо викликати поліцію. 

 — А раптом він дізнається про поліцію? — Рута злякано поглянула на мене. 

— Подзвони тому твоєму копу, — сказав я не дуже охоче. — Думаю, якщо приїде тільки він, і не на копській машині, його не розсекретять. А разом з ним я маю впоратись з маніяком. 

 — Добре, зараз я наберу Ніка, куди йому їхати? Сюди, до нас?

— Якщо він  не відповість одразу, то підемо вдвох. Точку зараз перешлю тобі, маємо зустрітись біля неї, часу мало….