77. "Сама роби висновки"

І все ж, останнім часом моє життя більш-менш налагодилось. Незважаючи на всі ті неприємності з маніяком, на розбірки з футболістом, на підозри поліції, я почувалася щасливою. 

Зараз ми мали розібратись з тим переслідувачем, вирахувати, хто він. І коли це станеться, я стану зовсім вільною. Все ж, цей Марс зараз напружував мене навіть більше, ніж маніяк. 

Я трохи хвилювалась, коли ми їхали на місце зустрічі. Здається, мене навіть почало трохи нудити. Що ж таке… Мене ніколи не напружувало подібне. 

— Руто, я все ж не залишусь в машині, пробач. Навіть якщо той Марс не захоче показуватись, коли побачить мене. Чомусь у мене дуже погане передчуття.

— Може, тобі десь заховатися поблизу? — не дуже впевнено сказала я. 

— А раптом він щось зробить, а я не встигну зреагувати? — Макс насупився.

— Я ж знаю, що робити при нападі, ти мене навчив, — заперечила я. — А якщо побачиш, що щось не так, одразу вийдеш із укриття!

— Може, варто було таки викликати копів… — неохоче сказав Макс. — Я хвилююся за тебе. Маніяк — це не якийсь грабіжник чи пʼяний підліток. Це дуже небезпечна людина. 

 — Якщо він побачить копів, то точно не з’явиться, він дуже хитрий… Але я думаю, що він честолюбивий і хоче похвалитися своїми подвигами, тож він мені нічого не зробить, принаймні поки не розкаже все, що хоче розказати…

— Добре, — неохоче погодився Макс, зупиняючи машину. — Але якщо я побачу хоч щось, що мені не сподобається… Не дозволяй йому наближатись. Якщо побачу, що до тебе хтось надто близько підійде, то не буду стояти в стороні, — він торкнувся моєї долоні і трохи стис її в своїй.  

 — Так, авжеж, як тільки ти побачиш, що щось не так — одразу виходь, — я чмокнула його в щоку. — Люблю тебе! 

— І я люблю тебе, Руто, — він подався вперед і торкнувся губами моїх губ. — Будь обережна…

Я кивнула і вийшла з машини. Макс теж вийшов, але ми пішли в різних напрямках. Макс вирішив зайняти позицію, з якої зможе швидко зреагувати, а я пройшла до точки зустрічі.

Хвилювалась перед зустріччю. Мені хотілось нарешті розкрити особистість Марса. І можливо навіть, повʼязати його з тими вбивствами. Бо як не крути, останні жертви так чи інакше були моїми знайомими, це було підозрілим збігом. 

Коли пройшла на точку, телефон в моїй кишені раптом завібрував.

Я дістала його і побачила нове повідомлення від Марса. Відчула, як серце ще скоріше забилося в грудях.

“Ти не дотрималася своєї обіцянки і привела з собою свого хахаля, — було написано там. — Тому на сьогодні наша зустріч скасовується. Але ми ще обов’язково побачимось, і я тобі все розповім. Поки що тримай ці фото та скріншоти і сама роби висновки. Зверни увагу на час фото і час коментарів. Бувай, Руто, до скорої зустрічі!”

Я поглянула на фото, які були прикріплені нижче і побачила скріни з нашого листування з Марсом, яке ще відбувалося в коментарях під відео. Це були ті його коментарі, в яких він говорив, у чому я була одягнена, а я обурювалася, що він стежить за мною. І тут же було фото, як щось фотографую, захоплена цим процесом, на дальньому плані, а ближче до того, хто знімав, стоїть якась чоловіча фігура з обличчям, закритим балаклавою. і стежить за мною. Хоча обличчя його було важко роздивитися, я впізнала в ньому Макса. Я вже добре знала весь його одяг, ще й мотоцикл, який стояв поруч, це безсумнівно був він. 

Я нічого не розуміла.  Це якийсь жарт? Фотошоп?

Макс не міг бути Марсом, хоча… Коли я звинувачувала Марса, що той маніяк, Макс чомусь став на його захист. Плюс він так і не зміг його вичислити, може, саме тому, що це значило б викрити самого себе? Але навіщо він це робив?

Я швидко пішла в тому напрямку де заховався Макс. Гукнула його, і він з’явиться з кущів. 

 — Він не прийде, правда? — вигукнула я, сердито дивлячись на нього. 

— Звідки мені знати… — розгубився Макс. — Що трапилось?