75. Нове повідомлення

— Ви знайомі з цим поліцейським? — одразу з претензією запитав Дмитро. — Якщо ви знайомі, він не може адекватно розбиратись в справі!

 — Боїшся, що це тобі доведеться відповідати перед законом? Може, ти взагалі маніяк, — серйозно сказала я.  — Я напишу заяву, щоб поліцейські ретельно перевірили твою причетність до попередніх злочинів у нашому місті…

— Цей гад побив мене! — Дмитро тицьнув у Макса пальцем. — При чому тут я? Я відомий футболіст, зірка!

— Ти домагався до моєї дівчини, — похмуро сказав Макс. 

— Так, давайте по порядку, — сказав Нік. — З чого все почалося?

— Я прийшла на стадіон, щоб за завданням свого шефа сфотографувати тренування футбольної команди, — почала пояснювати я. — А Дмитро, коли я вже йшла додому, наздогнав мене і почав хапати за руки і силоміць затримувати. Якби не нагодився мій хлопець, можливо, я б стала наступною у списку жертв маніяка…

— Та не маніяк я! — обурився Дмитро. — Я хотів запросити її на побачення. Ну за руку взяв… 

— Схопив за запʼясток, — уточнив Макс. — Тож я був змушений примінити силу.

— Ось, у мене тепер синці будуть, — я продемонструвала поліцейським руку, на якій були червоні відбитки пальців.  — Що я могла зробити? Я дуже злякалася, авжеж, намагалася вирватися, але цей мордоворот був сильнішим… Мій хлопець нагодився вчасно і врятував мене. 

— Він не мав права бити мене за те, що я взяв тебе за руку! Він зламав мені носа! І  я зараз же їду знімати побої! — заявив Дмитро. — Пацани, хтось викликав швидку? 

— Так, зробили, — кивнув ще один з футболістів.

І саме в цю мить підʼїхала швидка. З неї вийшли фельдшер, і, певно, медсестра. 

Дмитро одразу почав їм жалітися і просити зняти побої. 

Я  підійшла до лікарів і показала їм свої синці на руці, знову повторивши всю розповідь спочатку. Сказала, що дуже злякалася, і тепер у мене шоковий стан.  

Вони зняли побої з нас обох, обробили поранення Дмитра і наліпили на носа пластир. 

— Ми передамо ці дані в поліцію. Ніс у вас не зламаний, все скоро заживе. 

— Поліція вже тут, — сказав Нік. — Можете передати нам. 

— Вони куплені! — заявив Дмитро. — Хочу, щоб мене відвезли у відділок і я дав свідчення! 

Лікарі з неприязню дивилися на нього, потім фельдшер сказав:

 — Ходити ви можете, особливих проблем зі здоров’ям, схоже, у вас немає, тож ми маємо їхати до людей, які потребують нашої допомоги. А якщо цей наряд поліції вас не влаштовує, сідайте самі в свій транспорт і їдьте до відділку. 

— Ви…! Ви всі куплені! А я візьму і поїду! І не залишу це все просто так! Хлопці, будете свідками! Їдемо зараз же! — заявив він. 

— Ми вже можемо йти? — запитав Макс, поглянувши на Ніка На Дмитра йому було, схоже, до лампочки.

 — Можете йти, але готуйтесь, що вам доведеться ще навідатися у відділок і дати свідчення по цій справі, — Нік зітхнув. — Нікуди поки не виїздіть з міста! 

— Ну, я і не збирався, — Макс знизав плечима.

Ми перекинулись ще парою фраз і поїхали на мотоциклі геть. Я була дуже втомлена після цього всього.

Коли ми приїхали і вже зайшли до будинку, мій телефон раптом сповістив про нове повідомлення.

Я дістала його з кишені і поглянула на чати. І побачила, що це знову писав Марс. І знову в приватні повідомлення.

Чомусь це мене напружувало. Раніше він не напружував мене так сильно, як зараз, і я не могла пояснити ці зміни… 

— Що там? — з цікавістю запитав Макс, зазирнувши в мій телефон. І одразу насупився. — Ну все, цей гад теж дострибався. Час включати важку артилерію. Не буду більше гратися…