69. Таємничий переслідувач

Макс обійняв мене, пригортаючи до себе.

— Я не дозволю нікому зробити нічого поганого стосовно тебе, — сказав він тихо. 

— Я знаю. Коли ти поруч, я нічого не боюся…

— Даси мені ще раз свій телефон. Раз копи нічого не можуть, доведеться все робити самому, — він ледь насупився. — Але цього разу я займусь цим серйозно. 

 — Добре, — кивнула я. — Хай цей Марс начувається, він сам напросився! 

— Так, — погодився Макс. — Не треба було лізти до тебе. Це була його помилка… 

*** 

Наступного дня в універі я тільки й чекала, коли пари закінчаться, і я зможу поїхати до Макса. Але прямо після закінчення останньої пари мене набрав Ден.

— Привіт, футбольна команда, яку ти нещодавно знімала, дозволила нам зробити унікальні кадри з тренування перед фінальною грою! Вони самі нам написали з пропозицією, щоб ти їх познімала! — сказав він з ентузіазмом. 

Я згадала того футболіста, який клеївся до мене в останньому матчі і  мені захотілося відмовитися від цього доручення. Але все ж я не стала цього робити. Ще не вистачало, щоб я боялася якихось зарозумілих спортсменів. Це вони хай мене побоюються. 

 — Добре, я не проти, на який час мені під’їхати? 

— Останнє тренування перед фіналом буде завтра о четвертій годині дня. Тоді я відправляю тобі адресу? — запитав він. 

 — Так, давай…

— Супер, радий, що у нас будуть унікальні кадри, дякую, Руто, тоді присилаю, бувай, — він відключився і вже за мить я отримала адресу в телеграмі.

Саме в цю мить повз мене з аудиторії виходило двоє моїх одногрупниць і я мимоволі почула їхню розмову:

—...Тож я тепер навіть не знаю. Чи це таки параноя, чи той незнайомець дійсно переслідував мене. Тепер навіть трохи страшно ходити вулицею самій… — сказала Аріна Тані. 

 — Дівчата, почекайте! — гукнула я, а коли вони озирнулися, запитала: — Що за незнайомець? Де ти його бачила і як він виглядає? 

— Він був в капюшоні, я не сильно розгледіла, — Аріна поглянула на мене. — Та і тримався доволі  далеко. Але він пройшов зі мною весь мій маршрут… 

— Тобі не варто ходити зараз самій, — чомусь мене стривожив цей незнайомець не на жарт. — Може, попросиш когось із рідних забрати тебе сьогодні?

— Я знімаю квартиру з сестрою навпіл, але вона ці останні дні ночує у свого нового хлопця… — сказала Аріна з сумнівом. — Вона не приїде. Та і все ж ще рано, навряд щось трапиться. От ввечері дійсно стає страшно.

 — Може, попрохаєш когось із подруг заночувати в тебе? Або я подзвоню своєму знайомому з поліції, і він може порадити, що робити в таких випадках… Бо заяву навряд чи приймуть, скажуть, що то міг бути просто хлопець, якому ти сподобалась… А неофіційно Нік  може щось і підказати…

— Давай, я не проти, — кивнула вона. — Набери його. 

Я набрала Ніка, увімкнула голосний зв’язок і коли почула його голос, коротко змалювала йому ситуацію Аріни. 

— Можеш підказати, що їй робити? Якщо її сестра зараз ночує у свого хлопця, і Аріна буде сама вдома…

— Є хтось, хто зможе її провести? — запитав Нік. — І певно, найкраще не виходити ввечері кудись, а залишитись вдома і замкнути квартиру. Також я б порадив по можливості комусь з нею переночувати. Ну і хай тримає телефон поруч, щоб в разі чого викликати поліцію. Просто під охорону її так поліція не візьме, на жаль. 

 — Я зможу переночувати в тебе, — сказала Таня. — Разом буде не так страшно…

— Якщо вийде зробити фото переслідувача, можна буде подати в поліцію, але все одно цього може виявитись недостатньо, — продовжив Нік. — Та якщо буде фото, зверніться знову до мене, я допоможу зробити так, щоб цю справу одразу розглянули. 

 — Добре, дякую тобі! — сказала я і попрощалась. Потім повернулась до дівчат: — Якщо будуть якісь проблеми, можете мене набрати, я зі своїм хлопцем під’їду до вас…