66. "Хай дивляться, мені не шкода"

Таке траплялося і раніше, спортсмени часом хотіли зі мною познайомитися, до зустрічі з Максом я іноді навіть ходила на побачення, але тепер, звісно, це було мені не цікаво. 

— Хлопець — не чоловік, посунеться, — він нахабно усміхнувся. — Я ж зірка футболу, ти сама знаєш. 

  — Схоже, ти й справді зловив зірку, раз не розумієш відмови, — сказала я вже сердито. — Вибач, але в мене немає часу. 

Я відчинила хвіртку, щоб вийти, але футболіст наздогнав мене, він явно не збирався здаватися. І тут я з полегшенням видихнула, побачивши Макса. 

 — Привіт, — сказала, підходячи до нього. — Вибач, що затрималась, тут мене не хотіли відпускати. — я поглянула на футболіста. 

— Він чіплявся до тебе? — очі Макса небезпечно блиснули. 

 — Хотів запросити на побачення, я пояснила, що в мене є хлопець, а він не вірив, от, переконався? — запитала я у спортсмена, який ніби став меншим на зріст, коли побачив Макса. 

— Не лізь до моєї дівчини, — сказав Макс похмуро до футболіста. — Бачиш, ти їй нецікавий. 

— Та я просто спілкувався, — пробурмотів той. — Бувай, Руто, до зустрічі на наступних матчах! — сказав він і тут же зник з наших очей. 

— Гарно ти його провчив, — усміхнулась я. — Не люблю надокучливих чоловіків. 

— Хіба це провчив? — Макс все ще був дещо насуплений. — Ну, сподіваюсь, більше він до тебе не полізе. Добре, поїхали? — він усміхнувся.

— Так, поїхали, — з ентузіазмом відповіла я. — Що в нас сьогодні за планом? 

— Будемо робити тобі студію, — він чмокнув мене в щоку. — Перевеземо обладнання, а потім все розставимо. Як тобі? 

 — Клас! А я тебе хотіла запитати, ти підеш зі мною в п’ятницю на вечірку в універ? Дівчата хочуть, щоб я прийшла з тобою, ну я відповіла, що не впевнена, що ти зможеш. і все ж було б чудово, якби ми пішли туди разом! 

— Ну, чому б і ні, — Макс знизав плечима. — Піду. Якщо ти сама цього хочеш, не заради твоїх дівчат. 

 — Звичайно, хочу. Раз ми пара, то маємо на такі заходи ходити разом, правда? 

— Так, — Макс кивнув і ми сіли на мотоцикл. Він поправив на мені шолом. — Я хочу ходити з тобою разом. І щоб ніхто не крутився навколо тебе, бо бачив, що ти не сама.

 — Супер, я дуже рада, що ти погодився, — я обійняла його, і Макс рушив з місця…

***

Біля будинку Макса на нас вже чекала орендована невелика вантажівка, ми пересіли в неї, сказали водієві адресу моєї студії і поїхали забирати речі. Впоралися швидко, і незабаром я вже розставляла і розкладала все у своїй новій студії. В мене прямо з’явилося бажання одразу щось зняти. 

 — А що якщо я здійсню мрію своїх підписників і покажу їм тебе?  Ну можна зробити не повноцінне відео, а шортс?

— Я не проти, — кивнув Макс. — Хай знають, що ти зайнята. Але треба зняти так, щоб вони не вирахували, де ти знаходишся. Ну, це заради твоєї безпеки. Або якщо ти маєш на увазі зйомку в студії, то думаю це можна.

 — Так, в студії. Вона ж обставлена так, що незрозуміло, де я, тож  глядачі можуть і не зауважити, що я переїхала. Ну, уважні, певно помітять деякі нові деталі. Але думаю, увага більшості з них буде прикута до тебе. 

— Ну хай, — він знизав плечима. — Хай дивляться, мені не шкода. Не переживаєш, що якісь фанати можуть через це від тебе відписатися? Я б не хотів нашкодити твоєму блогу.

 — Якісь відпишуться,  потім нові підпишуться, це нормально. То лише на старті блогу я постійно рахувала підписників і до сліз засмучувалася, коли хтось ішов. А зараз я на ті цифри навіть не дивлюся. Зате впевнена, що репостів буде багато. І коментарів! 

— Тоді добре, — Макс знову кивнув. — Давай зробимо це. 

 — Тоді можна прямо зараз і записати, давай я тільки налаштую камеру…

Я відчувала хвилювання від того, що от тепер, нарешті, всі дізнаються, що у нас із Максом усе серйозно…