65. "Ти маєш його привести"

Я подумала, що, може, ті побої від незнайомого захисника так на нього вплинули. Я ж хотіла знайти того, хто помстився за мене, і подякувати, але забула про це. Вірніше, тоді в блозі один раз зробила оголошення, але ніхто так і не відгукнувся…

— Я до вас не підходжу, головне — ви теж до дівчат не чіпляйтесь! — сказала я йому вслід. — Бо той мужик за вами стежить, в разі чого з-під землі дістане! 

Як тільки він почув ці слова, то аж зірвався на біг, спіткнувся, впав, потім перелякано зиркнув на мене, знов підвівся і побіг. 

До мене в цей момент підійшли дівчата: 

— А що це було? Він так побіг… — зацікавлено запитала Марина. — Ти його явно налякала. Ділись, що ти йому сказала?

— Сказала, що якщо буде чіплятися до дівчат. йому буде непереливки, — усміхнулась я. 

— А чому він тебе злякався? — перепитала Діана. — Типу… Ну ти ж теж дівчина, він не мав би боятися.

— Хтозна, — я знизала плечима. — Може, не захотів стати героєм мого наступного випуску блогу. Та ну його, не хочу про нього говорити. Є теми для розмов значно цікавіші.

— Наприклад, університетська вечірка в цю пʼятницю? Профспілка цього разу перевершила себе. Я навіть не думала, що вони зможуть влаштувати щось настільки цікаве на річницю створення універу… 

— Так,  має бути щось цікаве, — я подумала, що треба запропонувати Максу прийти на вечірку разом зі мною, може він погодиться? Познайомлю його зі своїми подругами…

— І там точно буде багато симпатичних хлопців! — тут же додала Марина. — Так, нам всім треба туди піти, обовʼязково! 

— У мене є хлопець, — сказала я. — Спробую його запросити, хоча не впевнена, що він згодиться прийти…

— Чому? — здивувалась Діана. 

— Ну, він більш дорослий, може йому буде нецікаво, — я не хотіла розповідати про те, що Макс не любив показувати комусь своє обличчя. Хоча, може, ця його звичка вже лишиться в минулому? Останнім часом він не вдягав свою балаклаву, коли ми кудись їхали. 

— Ого! То ти підчепила якогось дорослого чоловіка? Скільки йому? Чим він займається? — почала розпитувати Марина. 

— У Макса консалтингова компанія, — відповіла я. — Йому тридцять п’ять. 

— Він бізнесмен? — здивувались дівчата. 

— Ого, аж тридцять пʼять?... Не занадто велика різниця у віці у вас?

— Так, він бізнесмен, а щодо різниці у віці… Мені здається, що ми на одній хвилі, у нас схожі інтереси, захоплення, нам цікаво разом. Тож те, що він старший, не грає жодної ролі. 

— І все ж, ну… А потім як? Через пʼять років у нього вже будуть проблеми з… цим… А може і вже є, — Марина заграла бровами. 

— Немає в нього ніяких проблем, — сказала я.  — В цьому до нього молодим хлопцям ще рости і рости, от!

— Ну і тридцять пʼять то ще не старість, — заступилась за Макса Діана. — Навпаки, в такому віці чоловіки найпривабливіші. 

— Все, ти маєш його неодмінно привести на вечірку і познайомити нас! — заявила  Марина. 

— Так, ми будемо чекати! Щоб прийшли разом, обовʼязково! 

 — Постараюся його вмовити, — усміхнулась я. — Добре, тоді до завтра! 

***

Після навчання я мала виконати деяку роботу для Дена, тож ми домовились зустрітись з Максом пізніше. Але він сказав, що заїде за мною і забере. Сьогодні я мала висвітлювати футбольний матч київського "Арсеналу". Я останнім часом мало працювала, тож Ден навіть трохи сварився. Але я не хотіла втрачати цю роботу, бо любила журналістику.

Так як команда була місцева, після матчу мені навіть дозволили зробити пару фоток і взяти коментар у капітана. 

Все пройшло добре, а коли я вже якраз дійшла до службового виходу зі стадіону, де на мене мав чекати Макс, і почала шукати його поглядом, то почула за своєю спиною голос того самого капітана:

— Гей, Руто, чого ти втекла так швидко? Почекай хвилинку, маю до тебе приватну розмову. 

 — Вибач, але я поспішаю, — сказала я. 

— Може, сходимо кудись разом? Можу пригостити тебе смачною вечерею, а потім відвезти, куди треба, — він проігнорував мою фразу, зробив вигляд, що взагалі її не почув. 

 — Мене чекає мій хлопець, — відповіла я… 

Продовження — завтра о 21.00!