62. Нова справа

Ранок почався з телефонного дзвінка. Я спершу думала спросоння, що це будильник, і намагалася його вимкнути, але він продовжував дзвонити, і тільки тут я збагнула, що дзвонить телефон. Хто це так рано? Невже знову щось із Мілою?

Я побачила на екрані ім’я Ніка і одразу прийняла виклик. 

 — Привіт, вибач, що тебе розбудив, — сказав він. 

 — Привіт, нічого страшного, — я поглянула на годинник. — Все одно за п’ять хвилин задзвонив би будильник. А ти просто так телефонуєш, чи є якісь новини щодо нашого маніяка? 

— У нас нова справа. Але чомусь мені здається, що вона тісно повʼязана з попередньою. Зникла дівчина, яка ідеально підходить під портрет жертв нашого маніяка. Але її тіло не знайшли. Родичі сподіваються, що вона жива… — він зітхнув. — Хоча скоріш за все, цього разу він просто заховав тіло. Певно, тому що знає, що його тепер шукають. 

— Зрозуміло, — я зітхнула. Все ж сподівалася на кращі новини. А потім згадала, що сама мала дзвонити сьогодні Ніку з приводу повідомлення від Марса. — А в мене тут теж щось нове. Об’явився Марс, але раніше він писав у коментарях під відео, тепер же надіслав мені повідомлення в месенджер…

— Мої люди не змогли його так просто вирахувати минулого разу, — Нік зітхнув. — Треба підключати кіберполіцію. Але для цього ти маєш написати заяву. 

— Він пропонує мені зустрітися, і я подумала, а що, як мені погодитись? Прийду в призначене місце, але зі мною буде поліція, просто десь зроблять засідку, щоб їх не було видно. І коли з’явиться Марс, його можна буде спіймати і допитати. 

— Твій Марс не настільки небезпечний злодій, щоб витрачати ресурси офісу зараз. Ти ж бачиш, що люди зникають, — Нік втомлено зітхнув. — Хоча я був би радий допомогти, але це надто дрібний злочин, щоб влаштовувати повноцінну засідку. 

 — Ну, нічого… А що ви тепер плануєте робити? Шукати тіло? А раптом маніяк ще не вбив жертву і десь тримає під замком у відлюдному місці?

— Але нащо? Раніше він завжди їх вбивав, — замислено сказав Нік 

 — Ну, може йому стало мало просто вбивати, тепер він хоче помучити їх довше?

— В жодному разі не ляпни щось таке при родичах зниклих, — Нік знову зітхнув. — Потім всі навколо будуть винні перед ними, якщо тіло таки знайдуть.

 — Ну, авжеж, я нічого такого не буду ні казати в приватній розмові, ні озвучувати в своєму блозі, це тільки між нами… Але все ж дуже хочеться сподіватися, що дівчину знайдуть…

У мене було таке відчуття, ніби цей вбивця десь поруч, грається зі мною. Цікаво, чи відчував Нік те ж саме? Може, й ні, адже у нього було багато інших справ і обов’язків. Я ж хотіла понад усе знайти цього вбивцю і зазирнути йому в очі, дізнатися, що керує ним, для чого він вбиває?

Я побачила, що Макс прокинувся і слухає нашу розмову. 

 — Тоді, як будуть якісь новини, подзвониш мені, добре? — запитала я, і коли Нік ствердно відповів, попрощалася з ним. 

Макс дивився на мене трохи насуплено.

— Навіть в ліжку він інколи говорить з тобою першим. 

 — Я запропонувала  Ніку влаштувати засідку на Марса, а він каже, що це не важливо, — дещо ображено зітхнула я.  — А подзвонив він, щоб повідомити, що у нас нова жертва, але її тіло ще не знайшли, вона просто зникла. Уявляєш? Цей маніяк ніяк не вгамується, ще й почерк спеціально весь час міняє…