58. Зникнення сестри

Я чула, як мама з кимось розмовляє по домашньому телефону. А потім вона знову повернулася до діалогу зі мною. 

— Її немає в школі! — вигукнула мама. — А я на роботі! Вона прогуляла! Отака вона самостійна? 

 — Може, захворіла і залишилась вдома? Ну добре, я заїду до неї прямо зараз, а потім передзвоню тобі. 

Вирішила, що вже пропущу першу пару, хоч і не хотілося псувати стосунки з викладачкою. Але я й сама почала вже непокоїтися, де могла подітись Міла. Звичайно, вона могла просто не відповідати мамі, коли бачила її номер на екрані. Скоріше за все, так сестра і робила. Але те, що вона стала прогулювати школу, нікуди не годилося. Випускний клас,  їй от-от здавати ЗНО, а вона забиває на навчання…

— Що трапилось? — запитав Макс трохи схвильовано. 

 — Мама хвилюється через Мілу, каже, що та не прийшла сьогодні до школи і не відповідає на дзвінки… Давай зараз з’їздимо до моєї квартири, я переконаюся, що з нею все гаразд і вона просто валяється в ліжку, ігнорячи маму. А тоді вже поїду в універ.

— Так, авжеж, давай, — погодився Макс. — Поїхали, — і він знову завів мотоцикл. 

Я сіла позаду нього, обхопивши за талію, і ми поїхали в бік його будинку. Я була переконана, що нічого з Мілою не сталося, вона просто прогулює, і готувалася насварити її, але коли відчинила двері в квартиру, побачила, що Міли там не було. Більше того, її ліжко було застелене так, немов вона сьогодні й не спала в ньому. 

 — Де ж вона поділась?  — я почала набирати номер сестри. 

Раптом на столику задеренчав телефон, він був удома, тому мама й не додзвонилась. Міла десь зникла, не взявши з собою мобільний, це було підозріло. Вона ніколи не розставалася з телефоном, часто навіть у ванну тягнула його, боячись пропустити якесь повідомлення. 

 — Треба подзвонити Дену, — сказала я не дуже впевнено. — Може, він підкаже, як діяти в таких випадках…

— Ну, вона підліток… Може, ночувала у хлопця? В неї є хлопець? — запитав Макс. 

 — Гадки не маю, — я відчула провину, що не розпитувала у Міли більше про її життя, про подружок, хлопців. — Зараз треба глянути в телефоні…

Я взяла телефон, він був без паролю. Відкрила список контактів, побачила пропущені від мене і від мами. Було багато імен, незнайомих мені, але, як я здогадувалася, її друзів, і я вже зібралася набрати перший з цих номерів, як раптом рипнули двері, і на порозі з’явилася Міла. 

 — Ти чому в моєму телефоні шаришся? — відразу наїхала вона на мене. 

 — Де ти була? Мама тебе шукає, збиралася в поліцію дзвонити… Чому школу прогулюєш? — відповіла я питанням на питання. 

— Я була у подруги, — буркнула вона. — На дні народження. Не захотіла дзвонити тобі, щоб ти мене забрала, вирішила дістатись зранку на метро. І проспала… 

 — Ясно, — сказала я спокійніше. — Ну, добре, що все добре. Я подзвоню мамі, скажу, що ти жива-здорова, а ти, будь ласка, більше не забувай телефон. І школу не пропускай…

— Добре, не буду забувати. Зараз піду до школи, тільки перевдягнусь… 

***

Макс відвіз мене до універу, а потім пообіцяв забрати після занять. Хоч я й казала, що немає потреби йому їздити туди-сюди, я можу дістатися і громадським транспортом, але він заперечив, сказавши, що зараз, коли маніяк ще гуляє на свободі, не хоче. щоб я ходила сама, особливо ввечері. 

 — Ну добре, — я чмокнула його в щоку. — Тоді до вечора! 

І потім вже пошепки додала:

 — Будемо випробовувати трон?

— Так, хочу трон, — Макс сковтнув слину, а його зіниці миттєво розширились. 

Мені подобаося, що він так реагує на мене.

 — Кохаю тебе, — сказала, цілуючи його тепер в губи.  — Добре, піду, бо інакше остаточно запізнюся…