57. Дзвінок мами

Я важко дихала, дихання ніяк не могло прийти в норму. Ніколи не думала, що подібні ігри можуть так сильно завести мене… Хоча думаю, найбільше мене завів не сам факт гри, а те, як на все реагував Макс. Його реакція на гру заводила мене дуже сильно і тому цього разу все було по-особливому.

Макс потягнувся до наручників і розстібнув їх, а потім підніс мої запʼястки до своїх губ і став повільно цілувати їх по черзі. 

— Ти ідеальна, — прошепотів він між поцілунками. — Ніби створена для мене… 

— У мене теж не раз виникала думка, що ми створені одне для одного, — відповіла я. — І страшно, що ми могли б не зустрітися через якийсь збіг обставин…

— Ми не могли не зустрітися, я вже казав це тобі, — його губи торкнулись моєї щоки. — Не те щоб я вірю в долю, але все одно я впевнений, що це щось подібне. Що ми мали зустрітися так чи інакше. 

— Так, і тепер в нас вже все буде добре, — я обійняла його в поклала голову йому на плече. — Якщо захочеться сплеску адреналіну, будемо кататися на мотоциклі або відвідувати цю кімнату…

— Так, тут багато цікавих штучок ще є… Наприклад, наступного разу можна буде спробувати трон, — він лукаво усміхнувся.

— Так, а що з ним треба робити? — лукаво запитала я. 

— Ну, там теж можна пристібнутись. А ще там працює тільки поза наїзниці, — Макс погладив мене по щоці. — Тобі доведеться керувати процесом. 

— Я не проти, — усміхнулась я. — Іноді хочеться покерувати… для різноманітності. 

— Я вже в передчутті цієї сесії, — Макс потягнувся і прийняв сидяче положення, а потім взагалі встав з ліжка і підхопив мене на руки. — А ще тут є величезна джакузі… Її теж треба буде використати… Може навіть зараз, що думаєш? 

— Те, що треба, — погодилась я. — Люблю джакузі… І тебе…

— Я теж люблю… Вас обох, — відповів він, коли ми вже йшли до дверей. За ними я дійсно побачила велике джакузі…

***

Наступного ранку ми проспали. Я прокинулась і побачила, що на телефоні вже була восьма, хоча вставати ми мали десь о сьомій двадцять. Мені ще треба було йти на пари на девʼяту… 

Я  швидко підхопилася з ліжка і почала одягатися. Макс теж прокинувся. 

 — Зараз зроблю каву і відвезеш мене до універу, добре? — запитала я.  — Сьогодні перша пара в дуже прискіпливої викладачки, не хочу псувати з нею стосунки… 

— Авжеж, відвезу, — він чмокнув мене в щоку. — Ходімо по каву…

Ми швидко зібрались, вдягнулись, випили кави, а потім сіли на мотоцикл Макса і поїхали до університету. 

Однак коли ми туди вже майже підʼїхали і Макс знизив швидкість, мій телефон раптом задзвонив. Я побачила, що це була мама. 

Макс припаркував мотоцикл і поглянув на мене. 

Я зняла шолом і сказала: 

— Зараз, тут мама дзвонить, — я приклала мобільний до вуха. — Так, мамо…

— Привіт, як у вас з Мілою справи?

 — Все добре, вона житве в мене, я попросила її доглянути за квартирою, бо сама переїхала до свого хлопця, — видала я заздалегідь підготовлену версію. — Вчора бачила Мілу, вона трохи невдоволена, що я не готую їй їсти, але в цілому з нею все гаразд…

— Тобто, вона там сама? — в шоці перепитала мама. — Я ж думала, що ти приглядаєш за нею!

 — Ну, Мілі уже за пару місяців виповниться вісімнадцять, волна цілком доросла, — сказала я. — Її ровесниці вже живуть самі, коли вступають до вишів в іншому місті. І я до неї навідуюсь…

— Ти не казала, що залишиш її напризволяще! — продовжила мама невдоволено. — Вона не бере слухавку, де вона зараз?! 

— Якби ти не конфліктувала з нею постійно, то вона б продовжувала жити з тобою, — не витримала я. — Не бере слухавку? Може, телефон розрядився, або забула вдома? Давай я після пар заїду до неї і скажу, що ти дзвонила. 

— Добре, заїдь, — вона зітхнула. — А конфліктую я тільки тому що хочу, щоб вона добре вчилась! А не просто тому що я хочу конфліктувати.  Ой, тут зі школи дзвонять… Стривай…