54. Загадковий Марс

 — Ну, про Марса я практично нічого не знаю, — я зітхнула. — Ні віку, ні зовнішності, ні справжнього імені. Ви можете прочитати під моїми відео наше листування, я нічого не видаляла. У мене склалося враження, що спершу він ніби сталкерив мене, і тоді я почувалася не дуже затишно. Але потім ми стали більш спокійно спілкуватися, він навіть турбувався за мене, писав, щоб я не ходила ввечері сама… А потім він зник, ну, може, йому набридло мені писати… А ви думаєте, він і є маніяк?

— Все може бути. Бо ж він слідкував за вашим блогом про маніяків, і тим паче, якщо він в реальному житті вас сталкерив, це вже каже, що з ним точно не все в порядку в психічному плані, думаю, ви це розумієте, — сказав слідчий. — Можливо, є сенс вам надати охорону з поліції, — додав він замислено. — І в будь-якому випадку, вам не варто ходити на вулиці самій, особливо ввечері чи вночі.

— Я сьогодні переїду до Максима, думаю, поруч із ним мені нічого не загрожуватиме, — відповіла я. — І, звичайно ж, сама постараюся нікуди не ходити. Мабуть, охорона — це зайве…

— Подумайте добре і порадьтесь з близькими, — відповів він. — Якщо ви переживаєте, що це дорого, то не переживайте, ми надамо людей безплатно. 

 — Добре, я пораджусь, дякую, — я була впевнена, що Макс не захоче, щоб біля його дому, а особливо в будинку стовбичили поліцейські. — А ваші співробітники вже вичислили, хто такий Марс? Може, ай-пі адресу вдалося знайти?

— Це не моя відповідальність, але…  Як я зрозумів, це ваш Марс не такий простий, як хоче здаватись, — сказав він. — Діє дуже обережно. Айпішки весь час різні і ми впевнені, що підставні. Він працює не тільки через VPN, але й через інші способи шифрування, добре їх комбінує… Скоріш за все він доволі крутий айтішник. Або найняв спеціаліста-айтішника. 

 — Ясно, — я зітхнула. — Ну, якщо він ще щось мені напише, я повідомлю вам. Останнім часом він не дуже говіркий…

— А коли він став менш активним? Можете згадати? Може, щось сталось між вами, якась розмова? 

— Я вже й не дуже пам’ятаю… Здається, він написав щось таке, типу “Не хочу, щоб на тебе дивилися інші”, після того я хотіла його заблокувати, навіть з Максом радилась, ну з моїм хлопцем, і Макс сказав, щоб я його заблокувала, але я щось закрутилась і забула. І після того він писав лише раз чи два і то щось типу “Будь обережна, не ходи сама”. Ніяких “наїздів” з його боку на мене вже не було…

— Цікаво, — замислено сказав слідчий. — Чи може це означати, що цей ваш переслідувач дійсно в той момент сталкерив вас? Він дізнався, що його хочуть заблокувати і тому вирішив стати більш обережним. Що думаєте? Це в його характері на вашу думку? 

 — А звідки він міг дізнатися? Поставив якісь “жучки” у Макса вдома? Хоча, якщо він намагався стерти записи його камер, то і жучки міг поставити…. 

— Якщо він професійний хакер, то йому достатньо дистанційно підʼєднатись до вашого телефону, щоб чути все, що чуєте ви, і навіть більше. Для цього не треба ставити жучки.

 — Що ж, думаю, все так і було, як ви кажете, — погодилась я. — Він вирішив стати обережним, щоб я його не заблокувала.  Але, певно, він продовжує стежити за мною… Тільки тепер не зізнається мені в цьому…

***

Коли нас нарешті відпустили, Макс викликав таксі.

— Ти ж поїдеш зараз зі мною? — запитав він, беручи мене за руку. 

 — Слідчий хотів приставити до мене охорону, але я сказала, що тепер буду скрізть ходити з тобою, — я усміхнулась. — Будеш моїм особистим охоронцем? Я навіть студію можу зробити в тебе в будинку…

— Авжеж, буду, і під студію кімнату тобі звільню, — він поцілував мене в губи, якраз в цю мить підʼїхало таксі. — А зараз… Зараз, коли ми приїдемо, ми підемо на мінус перший поверх, Руто. І я покажу тобі, що знаходиться в тій кімнаті...