51. "Ми вирахуємо, хто він"

— Їдемо до відділку, — резюмував Нік. — Руто, там же і про того Марса детальніше розкажеш, після того, як ми внесемо всі дані по Максиму. 

— Добре, — я кивнула. Взяла Макса за руку, він був якийсь мовчазний, мабуть, перенервував через наш несподіваний візит.  — Тепер усе буде добре, — сказала я йому. 

— Ти сумнівалась в мені? — запитав він пошепки, коли ми сиділи на задньому сидінні, а Нік був за кермом.

Я відчула, що червонію. Тому що дійсно був такий момент, коли я засумнівалась. Але ж потім я сказала Ніку, що Макс не може бути вбивцею, що він усе пояснить, і так і сталося…

— Ні, я просто дуже розгубилась, — сказала я. — Але не вірила, що ти можеш бути вбивцею. Хто завгодно, тільки не ти! 

— А мені здалось, що сумнівалась, — Макс зітхнув. 

 — Зовсім ні, — мені було соромно. Хотілося сказати більше, але присутність Ніка напружувала, доводилось вибирати слова. А мені хотілося обійняти, поцілувати його, щоб довести, що я не сумнівалася в ньому ні крапельки. — Я подумала, що хочу переїхати до тебе прямо сьогодні, як тільки закінчаться всі ці формальності зі свідченнями, — сказала натомість, дивлячись йому в очі. Все одно він уже знав про те, що я беру участь в розслідуванні. Більше не було потреби це приховувати…

— Правда? Ти дійсно хочеш цього? —  він взяв мене за руку і трохи стис мою долоню в своїй. 

 — Так, я зрозуміла, що мені не треба було відмовлятися тоді…. Я можу робити свою роботу і живучи в тебе. А тепер, коли я зрозуміла, що могла тебе втратити, не хочу більше жодної хвилинки бути окремо… Ну крім роботи, звичайно, — я усміхнулась. — Але особистий простір важливий, і бути разом двадцять чотири години на добу було б дивно… Тож, якщо ти не передумав, я сьогодні зберу речі і ти мене забереш…

— Я не передумав, — Макс подався вперед і торкнувся губами моїх губ. 

— Кхм-кхм, — почули ми голос Ніка. — Ви тут взагалі-то не самі.

Я тут же трохи відсунулася від нього, але продовжувала тримати Макса за руку. 

— Рута — моя дівчина, тож нормально, що я цілую її. Це не твоя справа, — сказав Макс Ніку.

 — Поки що ти підозрюваний, поки не знайдемо справжнього вбивцю, — відповів Нік. — Принаймні поводься пристойно.  

— Ну, підозрюваний, і що? — хмикнув Макс. — Хоча, у мене є алібі, тож скоро ваші підозри будуть зняті. 

 — Не сваріться, — примирливо сказала я. — Треба зосередитися на пошуках справжнього вбивці. А раптом це той, хто тоді напав на мене? Ну коли ми з тобою, Ніку, познайомились…

— Напав? — тут же запитав Макс. — Хто на тебе напав?

— Не знаю, то було так раптово,  і темно надворі, я не встигла роздивитися... Нік сказав, що нападник був невисокий і худий. Оце і все, що я знаю про нього..

— Чому ти мені нічого не казала? — він стис мою долоню сильніше. 

 — Ну, це було давно, ми ще не були так близько знайомі, — знітилась я. — А потім… я не хотіла тебе засмучувати…

Це було трохи невірне формулювання, насправді мені не хотілося, щоб Макс заборонив мені вести блог і займатися розслідуваннями. Але зараз я була впевнена, що він ніколи не заборонив би мені займатися улюбленою справою. 

 — Це цілком може бути той Марс, — зауважив Нік. — Треба вичислити його, ну наші фахівці цим займуться. Він тобі в особисті писав?

 — Ні, лише в коментарі під блогом, — відповіла я. 

— Останнім часом менше писав ніби, — втрутився Макс. — Я слідкував за цим, ну, це ж не заборонено? Мене трохи дратували ті коментарі. 

 — Так, Марс останнім часом він ніби був більш миролюбиво налаштований, — кивнула я. — Писав, щоб не ходила сама, була обережна… Може, це й не він тоді хотів мене задушити… Може, то хтось зовсім інший…

— В будь-якому разі, ми вирахуємо, хто він, — сказав Нік. — А потім перевіримо цю людину…