50. А раптом це Марс?

Нік сказав, дивлячись на Макса:

— Все ж доведеться поїхати у відділок, поки алібі не доведене, ти залишаєшся підозрюваним у цій справі. 

— Добре, — Макс кивнув. — Я можу перевдягнутись?

— Так, — сказав Нік. — Ми почекаємо. 

Коли Макс пішов перевдягатись, я поглянула на Ніка:

 — Я ж казала, що це не він! 

— Можливо, зараз він пішов "перевдягатись", щоб спробувати втекти, — знизав плечима Нік. — Якщо він спробує це зробити, ти вже не зможеш продовжувати захищати його. Ну а ми одразу патруль викличемо. 

 — Ні, він не з таких людей, які тишком-нишком утікатимуть, — я заперечно похитала головою. — От побачиш, Макс зараз повернеться. І доведе, що він не причетний до всіх цих убивств. 

Макс дійсно незабаром з’явився  і підійшов до нас. 

 — Ти маєш надати ті записи, — сказала я.

— Так, ходімо в пункт контролю, там всі записи, — Макс повів нас вздовж коридору. 

Я раптом згадала про ту його кімнату в підвалі, яка була постійно замкнена. Цікаво, що там за тими дверима? Якби я повірила, що Макс маніяк, то могла б припустити, що він зберігає там якісь речі своїх жертв. Але я не вірила в це, він не був вбивцею. тож там щось зовсім інше… Але що?

Тим часом Макс відчинив двері на першому поверсі, біля вбиральні, і ми побачили невелику кімнату з моніторами і клавіатурою.

— Сідайте хтось з вас, — запропонував Макс. — Певно, коп? Я скажу, куди заходити, щоб ти не казав, що я щось підробив. 

 — Добре, — Нік сів за клавіатуру, а я залишилася стояти трохи позаду. 

— Заходь в "Записи", обирай потрібний день, потім потрібні години, потім кімнати, — продовжив Макс.

Нік почав натискати на потрібні кнопки.

 — Схоже, ти дійсно був удома, — сказав він. — Але потрібно ще показати записи нашим експертам, бо ти міг їх підробити. 

— Авжеж, — він кивнув. — Можеш відправити ці файли, куди хочеш. Або дам флешку, — Макс пошукав у шухлядах флешку, а потім простягнув її Ніку. 

Поки Нік копіював інформацію, я сказала, дивлячись на Макса:

— Але ж має бути якесь пояснення, як твій брелок потрапив на місце вбивства! Може, хтось узяв твій мотоцикл?

— Вчора на дані в моїй мережі була атака, — сказав Макс замислено. — Але нападник не впорався. Можливо, це якось повʼязано. Певно, хтось намагався стерти ці записи. Хоча я думав, що це хтось по роботі нишпорить.

 — Значить, хтось хотів тебе підставити... У тебе є вороги?

— Ну, я ж кажу, я думав на конкурентів. Але їм ні до чого підставляти мене в подібному. Принаймні, я не бачу в цьому сенсу, вони з цього нічого не отримають, ніякої користі.

— Так, для конкурентів було б дивно вбивати людину, щоб підставити тебе… Значно простіше було б навести податкову, ще якісь перевірки… А особистих ворогів у тебе немає?

— Та ніби не має бути, — Макс замислився. 

— А коли ти востаннє бачив той брелок? — запитав у нього Нік.  — Міг він десь загубитися?

— От це хороше питання. Він мав бути вдома. Я його точно бачив у день перед цим, бо ж я зустрічався з Рутою, — замислився Макс. — А що як… Зараз, ходімо зі мною, — він швидко пішов з кімнати до коридору, а потім до дверей: — я зазвичай кладу його тут, — він показав на ключницю, відкрив її і ми побачили точно такий брелок там. 

— Але їх видають по два, нам казали в охоронній компанії.

— Так, — кивнув Макс знову. — Перший до речі я не бачив десь тиждень, приблизно після того, як ми з Рутою мали побачення в театрі. Але я думав, що просто кинув його кудись. Тому і взяв цей другий. 

 — Можливо, ти його загубив, а вбивця знайшов і вирішив використати, щоб замести сліди, —  тепер, здається, все почало прояснюватися. — А раптом це Марс? Він спеціально захотів тебе підставити, бо стежив за мною і бачив нас разом?

 — Що за Марс? — насторожився Нік. 

 — Є у мене такий фанат, правда, я не знаю його справжнього імені. Але знаю, що він стежив за мною!  Тож цілком міг знайти загублений брелок! І позбутися “конкурента”, запроторивши його до в’язниці! 

Я відчувала гордість за те, що практично розкрила цю справу, правда, ще залишалося вияснити, хто такий той Марс, але поліція зможе це зробити…