49. Єдиний варіант захисту

— Я зараз поїду туди, — сказав Нік. — Певно, ти не поїдеш? 

— Поїду, — сказала я, відчуваючи, що мені стає холодно. — Я хочу з ним поговорити! 

— І про що ти будеш з ним говорити? — запитав Нік. — Добре, якщо так хочеш, можеш поїхати. Але це не змінить того факту, що його брелок був на місці злочину. Поїхали. Бачу, переконувати тебе марно. 

Ми вийшли з офісу і сіли в машину Ніка, а потім рушили з місця. Всю дорогу ми мовчали, а коли майже підʼїхали, Нік сказав: 

— Руто, обіцяй мені, що ти більше не будеш з ним бачитись. Зараз же я візьму його під варту, як підозрюваного.

— Це не він, я точно знаю, — мені здавалося, що це якийсь страшний сон, і я от-от прокинусь в обіймах Макса,ті все у нас буде добре. — Я впевнена, що він зможе все пояснити! 

— Ну, єдиний його варіант захисту — залізне алібі, — зітхнув Нік. — В будь-якому іншому випадку, скоріш за все, він стане головним підозрюваним, ти сама маєш це розуміти. 

— Так, я розумію… — прошепотіла я, з усіх сил замружуючись, щоб прогнати непрохані сльози. Я мала бути сильною, не можна плакати…

 Нік зупинив машину прямо перед воротами. Ми вийшли з машини і він подзвонив в дзвінок біля хвіртки.

За пару хвилин автоматичні двері відчинились. Певно, Макс побачив в камеру мене біля Ніка.

Коли ми зайшли в двір, то побачили його мотоцикл. Я подумала, що якби все ж навіть Макс був злодієм, було б по-дурному залишати після злочину мотоцикл прямо у дворі, і вирішила сказати про це Ніку: 

— Тобі не здається, що він заховав би мотоцикл, якби був дійсно винен?

— Може, він розгубився, — похитав головою Нік. — У вбивць часто взагалі немає логіки. Деякі з них кайфують від ризику і всього такого.

— Тоді навіщо він нас впустив? Міг би прикинутись, що його немає вдома…

— Він просто хоче запудрити нам мізки, — роздратовано сказав Нік. — Досить захищати його, — ми підійшли до дверей і Нік смикнув ручку, після чого двері відчинилися.

Я побачила Макса в домашньому одязі, він виглядав сонним. 

— Руто, привіт. А чому ти з ним? — він кивнув в сторону Ніка.

— Максе, де ти був вночі? — запитала я, навіть не привітавшись. Мій голос був якимось захриплим, я сама його не впізнавала. 

— Вдома, — Макс здивовано поглянув на мене. — А де я мав бути? Ти не відповіла на моє запитання, чому він з тобою? — він кивнув в бік Ніка. 

— Може, є хтось, хто б підтвердив, що ти був удома? — з надією запитала я. 

— Ну, я живу один, поки що, хоча я пропонував тобі зʼїхатись, — нагадав він. — Чи ти хотіла б, щоб я ночував ще з кимось? Я нічого не розумію, що, бляха, відбувається? 

— Вночі вбили дівчину, — сказала я. — І тепер поліція вважає, що це зробив ти! 

— Яку ще дівчину? І до чого тут я? — Макс виглядав дуже здивованим. Або він був прекрасним актором, або дійсно не розумів, про що ми говоримо.

— Біля трупа знайшли річ, яка належить тобі, — тут я все ж не втрималась і заплакала. — Максе, скажи, будь ласка, що ти цього не робив…

— Авжеж, я цього не робив! — сказав Макс і захотів обійняти мене, але Нік став між нами.

— Не підходь до Рути, — сказав Нік. — І руки вгору підніми. 

— У тебе є адвокат? — запитала я крізь сльози. — Виклич його. І розкажи все, я думаю, це якась помилка…

— У мене є камери в домі, — раптом сказав Макс. — Якщо на камерах буде запис мене, це ж буде вважатись алібі?

Я поглянула на Ніка в надії, що той скаже “Так”. 

— Якщо вони пройдуть експертизу. Якщо ми перевіримо всі камери поруч з будинком, тоді, можливо, — сказав він.

Я відчула полегшення. Хоча б якась надія, що все з’ясується, і з Макса знімуть звинувачення. Я все ж підійшла до нього і обійняла, хоч Нік і заперечно похитав головою. Я не вірила, що Макс вбивця, і збиралася виступити хоч проти цілого світу, аби лише врятувати його…