47. З'являється зачіпка

Зранку, так як я жила доволі далеко від школи Міли, я вирішила завезти її туди на таксі і звідти поїхати до універу на тій же машині. Мої витрати на життя трохи знизились з моменту, як я постійно стала ночувати у Макса, тож це не було проблемою. 

Правда, через затори я трохи запізнювалась в універ.

Коли таксист висадив мене біля головного входу, я раптом побачила недалеко від місця висадки поліцейські машини і натовп. Люди оточили провулок між двома університетськими корпусами, ніби там щось трапилось.

Я вирішила теж піти глянути, що там.

Коли підійшла, побачила, що поліція накривала тіло дівчини. Тут же побачила Ніка, який якраз завершив телефонну розмову і наші погляди зустрілись. 

 — Привіт, — сказала я, підійшовши до нього. — Що тут сталося? Нещасний випадок якийсь?

— Нова жертва маніяка, ну, принаймні, почерк схожий, — він зітхнув, запускаючи мене за лінію подалі від натовпу. — Але жертва ще деякий час втікала цим провулком. Тому ми все перекрили, тут є сліди крові, можливо, нападник теж залишив біоматеріал. Ця дівчинка боролась з ним. 

 — Нічого собі, це щось нове, раніше він діяв у жертв удома, — сказала я. — Змінив свій почерк? Чи це інший вбивця, хм…

— Хтозна… Може, і інший, але знову звʼязок з цим універом. Чомусь я думаю, що все ж це повʼязані справи, так каже моє шосте чуття. Хоча дійсно, щось змінилося. Навіть саме поранення, якесь воно таке, не знаю… Неточне, чи що. Раз жертва стільки пробігла ще. Хоча ми ще не маємо висновків судмедекспертизи. 

 — Коли будуть ті висновки, розкажеш мені детальніше? — тихо, щоб не чули його колеги, запитала я. 

— Ми знайшли ще дещо в цьому провулку. Сигналізаційний брелок від машини чи мотоциклу. Зараз наші люди відстежать, до якого транспорту він привʼязаний. Скоріш за все під час бійки він випав у нападника. 

 — Це гарна новина, — зраділа я. — Раптом і відбитки пальців з нього можна буде зняти… Чи нападник був у рукавичках?

— Ну, на брелку є відбитки. Але по базі їх не знайшли. Значить, зловмисник не притягався раніше за кримінальні злочини, — пояснив Нік. 

 — Ясно, — я відчула розчарування. — І все ж тепер, якщо з’явиться підозрюваний, можна звірити його відбитки з цими. Якщо, звісно, цей брелок не лежав тут ще раніше, до того як трапилося вбивство..

— На ньому є кров, — хмикнув Нік. — Значить, він точно належав вбивці. Відбиток кривавий. Він його тримав, Руто. Це джекпот.

Мені не було що заперечити. 

 — А можна поглянути на той брелок? — попросила Ніка. 

— Так, авжеж, ходімо до автівки з доказами, он вона, — він вказав на поліцейську машину з великим кузовом. 

Я пішла за Ніком, і вже за мить він відкрив кузов, а потім дістав пакет з тим брелком в крові.

Мені здалося, що я десь такий вже бачила. Але це був звичайний брелок, не якийсь особливий, здається, і в Макса такий самий… Тож навряд чи можна прямо за ним знайти його власника. От відбитки — то вже щось. 

 — А ви перевірили наших попередніх підозрюваних? — запитала я Ніка. — Ну, з якими листувався той викладач…

— Зараз займаємось цим, їх ще треба знайти. Це не так просто. В будинки поїхали патрулі, але тільки-тільки поїхали. 

 — Сподіваюся, ви його вичислите, — сказала я, відчуваючи хвилювання. Невже зовсім скоро розслідування завершиться, і ім’я вбивці стане відоме?

— Я хочу ще подати запит в цю охоронну компанію. Хочеш, поїхали зі мною? Покажу їм брелок, вони відслідкують, чий він. Може, так буде швидше. Не можна гаяти ні секунди, бо цей псих може ще когось вбити. 

 — Так, хочу поїхати з тобою, — я тут же забула про те, що мені потрібно на пари. Ну, подумаєш, прогуляю, зате матиму такий цікавий матеріал для свого блогу…