45. "Ми мали зустрітися"

Я подумала, що він підходить мені ідеально. Ми ніби замок і ключик чи дві частинки одного пазлу — нам обом було б некомфортно з якимись іншими, спокійними і нудними людьми. Тому я відповіла:

— Небезпека мене не лякає… Я й сама можу бути небезпечною, хіба ні? 

— Можливо, — Макс кивнув і торкнувся губами моїх губ. — Кохаю тебе. 

— А ти нікого не вчив цим прийомам раніше? — я лукаво глянула на нього. — Тільки мене? 

— Тільки тебе, — кивнув Макс. — У мене до тебе не було серйозних стосунків, ну, я ж тобі казав. А так молодших брата чи сестри я також не мав, щоб вчити. 

— А твої батьки, вони живі? — запитала я чомусь схвильовано, згадала про ті шрами на його тілі, і ніби холодок пробіг по спині…

— Мати спилась і померла, бо впала зимою під підʼїздом пʼяна і ніхто їй не допоміг, батько без поняття де. Я пішов з дому, щойно мені стукнуло вісімнадцять. До того був там, бо не хотів в притулок. Але в старших класах я вже міг постояти за себе, тож батько не міг мене побити десь з моїх років шістнадцяти. 

— Це сумно… — я зітхнула. — А мій тато загинув, його збила машина. Поліція спустила все на гальмах, але я впевнена, що ця смерть не випадкова. У нього хотіли “віджати” бізнес. а після його загибелі мама продала його саме тим людям… Вони були пов’язані з криміналом…

— Ого… — здивувався Макс. — Але чому вона їм продала його? Якщо вони винні в його смерті… 

— Вона каже, що боялася за нас із сестрою, і взагалі вона не мала ділової хватки, говорила, що якби не продала татову справу, то рано чи пізно розорилась і втратила б її. А так принаймні у нас були якісь гроші на життя… Хоча я б на її місці не продавала бізнес, але я ще тоді була замолода, щоб мати право голосу..

— Зрозуміло, — він обійняв мене міцніше. — Мені шкода, Руто… 

— Я ніколи нікому про це не говорила, — зізналась я. — От тобі змогла, бо ти близька мені людина… Я не хочу мати якихось таємниць від тебе…

І тут же згадала про іншу таємницю — а саме, моє розслідування справи маніяка. Колись я розповім Максу і про це, я б і зараз розповіла, але була переконана, що він заборонить мені це робити, бо це небезпечно. А я хотіла знайти вбивцю Стасі, тож розповім уже після того, як це станеться…

— Я теж про батька нікому не розповідав, — кивнув Макс. — Тільки тобі. Ти дуже важлива для мене. Найважливіша. У мене в житті не було нічого і нікого важливішого за тебе. 

— Так добре, що ми зустріли одне одного, правда? — прошепотіла я, дивлячись у його очі. — Страшно навіть уявити, що мене могли б не відправити на ці нічні гонки, і я не зустріла б тебе ніколи…

— Думаю, ми з тобою все одно зустрілись би, — сказав Макс впевнено, гладячи мене по щоці. — Ми мали зустрітися. Не те щоб я вірю в долю, але все ж не думаю, що був варіант нам не зустрітися.

 — Так, я теж схиляюся до такої думки. Все ж світ тісний, — я кивнула. — Ходімо вечеряти? А в інший день ти мене ще чомусь повчиш…

***

Ми повечеряли і подивились фільм, а потім солодко заснули в обіймах одне одного. Вранці, збираючись в універ, я сказала Максу:

 — Сьогодні я б хотіла попрацювати над новим відео, тож, мабуть, увечері не зможу приїхати до тебе…

— Зрозуміло, — він зітхнув. — Ну, робота є робота, я розумію. Тоді побачимось післязавтра? 

 — Так, післязавтра продовжимо наші тренування, — я усміхнулась. — Звісно, якщо ти захочеш… 

— Я хочу, — він кивнув. — Хочу, щоб ти могла себе захистити, бо переживаю за тебе. 

 — Я кохаю тебе, — повторила я, торкаючись губами його губ. Почувалася дуже щасливою, не знаючи, що чекає на нас далі…