44. Я вживаюсь у роль

— Ага, зрозуміла, вирватися і одразу вдарити, — повторила я. 

— А після того одразу втекти, це також важливо, — нагадав Макс. — Не дивитись на нападника, не придумувати собі ще проблем на пʼяту точку. Одразу втікати, зрозуміло? 

— Так, брати ноги в руки, — я усміхнулась. — А як вирватися, коли тебе тримають за шию?

— По-перше, треба притиснути підборіддя до шиї так, щоб воно стало між рукою нападника і твоєю шиєю, потім схопити його за цю руку, присісти і бити ліктем назад в ребра чи живіт. Так ти зможеш вирватись, але одразу треба втікати. Якщо ти зможеш присісти різко, він не встигне перегрупуватись і тримати міцно. Тут же можна вдарити і в пах. 

— Так, дякую тобі, — сказала я. — Потренуємось тепер на практиці? 

— Так, — Макс кивнув. — Пробуй бити мене в повну силу, я все одно буду ставити блок ногою, тож не бійся. Але мені треба побачити, наскільки ти можеш пручатися, як сильно можеш вдарити. 

— О’кей, спробую, — я зосередилась на тій інформації, яку отримала від нього, головне — нічого не забути…

Макс підійшов ближче і обхопив мене зі спини за шию однією рукою, а іншою вхопив нижче, за руки. 

— Спочатку повільно спробуй. Опустити голову, щоб притиснути підборіддя до шиї, це перший крок. Тільки потім можна бити, до того ні, інакше можна постраждати, якщо він натисне сильніше. 

— Добре, — я опустила підборіддя. — Тепер маю присісти? 

— Так, присісти і вдарити. Зараз все ще повільно, потім спробуємо швидше, — відповів Макс.

Я присіла і спробувала повільно вдарити його ліктем в ребра, коли торкнулась його футболки, відчула полегшення.

— Ну, поки що все правильно, — похвалив мене Макс. — Давай спробуємо швидше і ще в кінці ти маєш одразу вирватись. Зараз будеш бити по-справжньому, не бійся, я поставлю блок другою рукою, маю відчути силу твого удару. 

Я кивнула і він знову взяв мене за шию. Цього разу я спробувала зробити все максимально швидко. Я опустила підборіддя і одночасно з цим вдарила ліктем кудись назад, бо було не дуже видно. Мій лікоть зустрівся з його долонею. Захоплення на шиї послабло і я згадала, що в цю мить маю вирватись, тож спробувала різко вирватись. Було трохи боляче, але я змогла вивільнитись.

— А втікати? — тут же запитав Макс. — Ти забула головне. Коли ти вивільнилась з рук маніяка, треба втікати.

— Забула, — зізналась я. — Була рада, що вдалося вирватись, і якось не подумала про втечу.

— В реальному житті така відмовка не прокатить. Памʼятай, що втікати треба одразу, не думаючи. Подумаєш потім. Головне вийти в людне місце або забігти до якогось будинку. Там вже маніяку буде небезпечно тебе переслідувати, бо його можуть побачити, — пояснив Макс. 

— Так, ти маєш рацію, давай тоді спробуємо ще раз, щоб у мене виробився автоматизм, — сказала я.

— Давай, — він кивнув і знову схопив мене. — Пробуй, — прошепотів мені на вухо.  

Я раптом відчула страх, мені здалося, що це не Макс, а якийсь реальний маніяк, навіть мурашки побігли по спині, я не вагаючись, опустила підборіддя, вдарила його ліктем і присіла, відчувши що він відпустив мене, але не стала дивитися, а одразу вибігла з залу. Тільки тут до мене дійшло, що все це було не насправді, але серце все одно шалено калатало в грудях. 

Я зазирнула в двері: 

— Ну що, так краще? 

— Це було добре, — він поплескав в долоні. — Реакція в тебе навіть дуже швидка, нападник не встигне зорієнтуватись, він не буде готовий до того, що ти діятимеш так чітко і без заминок. Ти молодець, Руто… — Макс підійшов ближче і обійняв мене. — Але все одно будеш і далі займатися. Цього недостатньо. Це тільки один з видів захоплення, найрозповсюдженіший, але все ж… Далеко не єдиний з можливих. 

— Так, я прямо завтра запишуся на якісь курси, — я сховала обличчя в нього на грудях. — Знаєш, це смішно, але на якусь мить я повірила, що на мене реально напав маніяк. Злякала сама себе, — я розсміялась. — Мабуть, тому все вийшло правильно.

— Вжилася в роль? — він ледь усміхнувся. — Ну, я дійсно доволі небезпечний, — прошепотів він мені на вухо. — Але я нізащо не скривджу тебе…