35. "Не варто було писати про це"

Я не хотіла слухатись Ніка. Ну дійсно, що зі мною може трапитись? Мої відео бачать десятки тисяч людей, а інколи і сотні. Не ризикне той маніяк щось зі мною зробити… Хай Ніку це і не подобається, але я теж маю провести своє розслідування, особливо, якщо врахувати, що той маніяк полював і на мене в тому числі. 

Я підготувала все для нового запису. Не хотіла довгих прелюдій і приготувань, хотіла, щоб це звучало як спонтанне рішення, бо тоді мій захисник, певно, вірогідніше відгукнеться. Він же, скоріш за все, закоханий в мене. Тож має відгукнутись… 

—  Сьогодні я хотіла розповісти не про злочинця, а, навпаки, про чоловіка, який вирішив помститися злочинцю. На жаль, я не знаю його імені і навіть опису його зовнішності в мене немає. Але все ж я сподіваюся його знайти. Якщо ти слухаєш це, то напиши мені, будь ласка, мені дуже хочеться тобі подякувати, — сказала я.  — Я не розповім про тебе нікому, можеш не турбуватися про це. Ми просто поспілкуємось і все. Відгукнись будь ласка, я буду чекати! 

Я завершила зйомку і прямо без редактури виставила відео. Потім закрила свій влог, не хотілось сидіти ніби спеціально і чекати на відповідь, і лягла спати…

Коли прокинулась зранку, в першу чергу зайшла в коментарі, мені дуже хотілось побачити, чи не написав мені месник. Але в приватних повідомленнях нічого не було. Натомість було дуже багато коментарів під самим відео. Я здивувалась, наскільки сильно воно залетіло…

Більшість коментарів були ні про що, просто зі словами підтримки. Але один з них змусив мене зупинитись на ньому:

"Думаєш, твій "захисник" — дурень, і так просто видасть себе? Побиття мало не до смерті — це серйозний злочин." 

І авжеж, писав це Марс. 

“У нього було закрите обличчя, тож немає доказів, що це саме він, якщо він мені напише, я не буду вимагати в нього паспортні дані…” — відповіла я. 

"Якщо він напише тобі, це вже буде дотичний доказ", — не погодився Марс. Він вперше відповів одразу. 

“Але я не буду повідомляти поліцію, навіть якщо хтось мені й напише, — продовжувала сперечатись я. — Це буде особиста розмова, я про неї навіть у блозі не розповім. Але мені дуже важливо знати, чи є у зловмисника спільник, можливо “захисник” це знає…”

"А чому ти думаєш, що у зловмисника був спільник?" — перепитав Марс одразу. 

“Тому що вбивства продовжились, коли зловмисник уже перебував під вартою”, — відповіла я. 

"Це може бути просто наслідувач", — тут же відповів Марс. 

“Може, — погодилась я. — Але в мене є підстави думати, що ґвалтівник і вбивця діяли в парі. Просто я не можу поки розголошувати подробиці, бо триває слідство” — я не хотіла підставляти Ніка, розповідаючи про листування і ще одного підозрюваного на широкий загал, адже він розповів мені про це в приватному порядку. 

"Тобі не варто було писати про все це в коментарях, видали гілку. Якщо зловмисник побачить, скільки всього ти знаєш, якщо твої підозри по справі, це може бути небезпечно", — Написав Марс. 

“Добре, зараз видалю”, — погодилась я. 

І справді прибрала наше з ним листування. Але звернення до “захисника” видаляти не стала, сподівалася, що він все ж має відгукнутися і розповісти, звідки він дізнався про нашого викладача і за що хотів йому помститися. 

Не знаю чому, але з цим Марсом я завжди виходила в діалог, не могла ігнорувати його. Схоже, він хотів мене захистити… Значить, він дійсно не такий вже поганий. Не дарма я не заблочила його тоді… 

Вже в університеті, коли в мене закінчувались пари, мені написав Макс:

"Привіт, як в тебе з планами сьогодні? Ми побачимось?" 

“Так, залюбки”, — відповіла я. 

"О котрій ти звільняєшся? Можу тебе забрати, скажи звідки. Хочу сьогодні поплавати з тобою в басейні у мене."

“Думаю, годині о шостій я закінчу всі свої справи”. 

"Тоді можу забрати тебе о шостій, спишемось ближче до вечора, напишеш мені за півгодини, де ти знаходишся, і я приїду…"

“Домовились, мені брати купальник?”

"Можеш взяти, хоча… Я думаю, ми б і без купальника впорались…)" 

“Що ж, якщо нас ніхто не буде бачити, тоді це дійсно не обов’язково…”