34. Спільника знайдено?

Ця новина була як грім серед ясного неба для мене

 — Справді? — я аж підстрибнула від нетерпіння. — І хто це?

— Це знайомий нашого професора ще з університетських років. Він зараз працює в школі, уяви! Теж історик! 

 — Нічого собі, це якийсь жах, такі збоченці працюють у навчальних закладах, сподіваюся їх обох притягнуть до відповідальності! 

— Але він гарно маскувався. Навіть дуже. Якби я не знав, що він історик, подумав би, що він навчався на щось, повʼязане з ІТ. Хоча, зараз дуже легко навчитись подібному. В інтернеті купа інформації у вільному доступі, з якої можна взяти знання майже з будь-якої сфери. 

 — Добре, що ви вичислили їх, тепер ці вбивства, нарешті, припиняться, — сказала я.  — А сам цей вчитель зізнається у злочинах?

— Ні, робить вигляд, що він не має до того відношення. Ну, злочинці часто так роблять, — відповів Нік. 

 — Але ж його візьмуть під варту? Чи якщо прямих доказів проти нього немає, це неможливо?

— Наразі його затримали, — сказав Нік. — І докази у вигляді листування є. Але якщо в нього буде хороший адвокат… Все трохи слизько. Інтернет — це інтернет. Особливо коли мова йде про листування. 

 — Зрозуміло… Якщо треба буде мої свідчення, можете завжди на мене розраховувати. Страшно, що все могло б закінчитися сумно і для мене, якби сусіди не викликали поліцію…

— До речі, ми ж так і не знаємо, хто точно викликав копів на ту адресу, — зауважив Нік. 

 — А той, хто телефонував,  не назвався? Я б хотіла подякувати йому чи їй за порятунок…

— Номер був прихований. На той момент ми не дуже заморочувались щодо цього, в першу чергу тебе мали врятувати. Але потім виявилось, що номер прихований. 

 — Дивно, чи не так? Особисто я уявляю собі, що людина несподівано почула якийсь  підозрілий шум за стіною і стала набирати поліцію, чого їй боятися, навіщо приховувати номер? Боялися розправи з боку злочинця, якщо його відпустять на свободу? Але особисто я в такій ситуації не мала б час на розмірковування… Подзвонила б та й усе… А може це сам спільник гвалтівника дзвонив у поліцію? Тому й зашифрував номер…

— Якщо це був спільник — чому саме на тобі він вирішив відступити? До того нічого подібного не траплялось. І після того, зауваж, теж, — нагадав Нік. 

— Якби ж то я знала… І якби я знала, хто побив цього виродка… Може, це б пролило світло на справу, бо, певно, ця людина знала, чим він займається… Може, й про спільника здогадувалася?

— Дійсно. А що як це був не спільник? А саме той ворог цього збоченця? Чи збоченців…

 — А що, може це дійсно так і було… Але як нам його знайти, номер же прихований… Чи може, ваші комп’ютерники можуть якось вичислити, хто ховається за цим номером?

— Номер той вже, певно, давно викинутий, якщо це дійсно ворог маніяка, — припустив Нік — Навряд це нас приведе до якоїсь людини. Але це доказ, що цей месник дійсно існує. Що це не випадковість. 

 — Здається, ми його ніколи не зможемо знайти, — я зітхнула. — Немає ніяких його прикмет, ні номера, нічого… Хіба що я розповім про нього у своєму блозі і попрошу відгукнутися…

— Ти взагалі думаєш, що кажеш? Це надто небезпечно! — одразу сказав Нік. — Навіть не думай таке викинути… Ти не кішка, в тебе не девʼять життів, Руто!

 — Ну, досі все в мене виходило, так що, думаю,  цього разу точно нічого не станеться…