33. Невидимий спостерігач

Коли я прокинулась, відчула, як мене притискає до себе Макс. Він все ще спав, але відчувати його тіло так близько… Це змушувало мене знову думати про таке, про що хороші дівчатка точно не мають думати.

Коли він поворушився і погладив мене по талії, я знову затремтіла. Він зводив мене з розуму, я не могла думати ні про що, коли він торкався мене, всі мої думки звужувались до цих дотиків… 

— Схоже, зараз я понесу тебе в душ… Ти, сподіваюсь, нікуди не поспішаєш? — прошепотів він мені на вухо. 

 — Ні, не поспішаю…. Душ — це добре, — прошепотіла я, усміхаючись йому у відповідь. 

Він підхопив мене на руки і поніс в душ… Вийшли ми звідти зовсім не швидко. Коли вже  вдягаючись в спальні я побачила час на екрані телефону, то здивувалась. Вже була майже дванадцята.

Макс заварював каву і я не могла намилуватися ним. Хоча він все ще соромився своїх шрамів. Бо одразу після душу завжди натягував футболку і шорти. 

— Як там, до речі, твій блог? — запитав він, ставлячи переді мною чашку з кавою. В той самий момент він дістав тостовий хліб і заклав його в тостер, а з холодильника дістав рибу та авокадо і почав їх різати. 

— Нормально, — сказала я. — Правда, той фанат все ще намагається командувати мною, уявляєш, написав, що не хоче, щоб на мене всі дивилися…

— Ну, фанати, вони такі, — кивнув Макс, дістаючи тости, які якраз вистрибнули з тостера.

 — Але я вирішила його не блокувати, хай створює актив і далі, — я відсьорбнула ковток кави і аж замружилась від задоволення. така вона була смачна. 

Макс вже якраз почистив і порізав авокадо і приступив до нарізання червоної риби. Потім зробив з усього цього бутерброди і поставив переді мною, а сам тим часом якраз забрав другу чашку кави.

— Правильно, — кивнув він. — Не варто про нього надто багато думати. 

Я подумала, що так і не сказала йому, яка тема мого блогу. Макс, мабуть, думає, що це щось як у всіх дівчат — про красу, спорт, покупки і тому подібне. Якби він дізнався, що я знімаю відео про маніяків, як би він відреагував? Але зараз не хотілося псувати таку приємну мить, і я сказала собі, що розповім йому про все згодом. 

 — Треба робити матеріал про вчорашні перегони, Ден уже мабуть згорає від нетерпіння, — я усміхнулась. 

— Ти мене навіть не сфоткала зблизу, — Макс усміхнувся. 

 — Ой, я так перелякалася, що вже було не до фото, — зізналась я. 

— Знаю, — він подався вперед і чмокнув мене в носик. — Але не варто за мене так переживати. Я ж обіцяв тобі, зі мною все буде добре…

***

Коли Макс підвіз мене до будинку і ми попрощались, я поспішила додому. Треба було хоч трохи позайматися, я останнім часом дуже відстала по заняттям, бо за блогом, журналістикою і зустрічами з Максом у мене просто не було зайвої вільної хвилинки.

Я займалась, як слід, тим паче, ввечері ми з Максом знову планували зустрітися, поки вихідні. Він навіть запропонував мені взяти з собою якісь конспекти чи ноут, якщо мені треба позайматися ще й в неділю. Власне, так ми і домовились вчинити. 

Я сказала, що до того не буду нікуди виходити, але ближче до вечора мені захотілось перекусити чимось смачненьким. Не те щоб в мене було дуже багато грошей на всякі смаколики, але інколи можна себе побалувати, чи не так? 

Я вийшла надвір і швидко пішла навпростець до найближчих кіосків з тим, чого мені хотілось.

 Але в якусь мить мені здалося, що за мною ніби хтось спостерігає. Я різко обернулась, але нікого не побачила. 

Певно, це вже просто фантазія розгулялась… 

Аж раптом мій телефон, який я стискала в руці, задзвонив. 

Я мало не підскочила на місці, але потім заспокоїлась і взяла слухавку. Дзвонив Ден. 

— Руто, привіт, ти просила тримати тебе в курсі справи, так ось, ми вирахували співбесідника Олександра!..