31. Небезпечні перегони

Наступного дня, коли я якраз записала чергове відео для блогу, в якому цього разу розповідала історію одного з відомих маніяків минулого і говорила про причини привʼязки маніяків до жертв, і наскільки ті можуть бути різними, мій телефон сповістив про нове повідомлення. 

"Привіт, сьогодні вночі будуть перегони, маєш час? Можу заїхати за тобою," — написав Макс. 

“Привіт, залюбки поїду”, — написала я, не роздумуючи жодної хвилини. Мені хотілося б проводити з ним кожну вільну хвилину. 

"Тоді буду внизу опів на дванадцяту, не запізнюйся. Люблю", — написав він. 

“І я тебе”, — відповіла я, відчуваючи, як серце швидше забилося в грудях. Я таки найщасливіша людина в світі — подумала я і знову взялась за роботу, хоча й не була вже такою уважною, як до цього, бо думки весь час поверталися до Макса і нашої зустрічі увечері. 

Я вийшла вниз рівно в половину, як ми і домовлялись, Макс вже був там. Щойно я підійшла, він захопив мене в обійми і поцілував в губи. Серце одразу забилось частіше, коли наші губи зустрілися, так завжди відбувалось. Подібне я відчувала тільки з Максом… 

— Ну, поїхали, — він відірвався від моїх губ і погладив по щоці. 

Я кивнула і сіла на мотоцикл за Максом, коли він вже вдягнув на мене шолом. Мені дуже подобалось триматись за нього, відчувати його сильне тіло попереду себе. Хотілось повторити нашу ніч ще раз. Я почервоніла від цієї думки… Вчора, коли я приїхала до нього, ми навіть повечеряти не встигли. Він підхопив мене на руки і одразу поніс до спальні. 

Його дотики зводили мене з розуму, навіть спогади про це змушували все тіло палати. Тож коли мотоцикл зупинився, я була червона, як рак. 

— Що, невже було страшно, що ти так почервоніла? — трохи грайливо запитав Макс, знявши з мене шолом. Мені здалось, що він прочитав мої думки, в яких я згадувала вчорашнє. 

 — То я подумала про дещо цікаве, — сказала я, лукаво дивлячись на нього. 

— Після перегонів поїдемо до мене? — запитав він тихіше. 

 — Так, — я кивнула. — Сподіваюсь, ти переможеш і ми це відсвяткуємо…

В цю мить я побачила, що інші гонщики вже збирались на стартовій позиції. Макс теж це помітив. Я злізла з мотоцикла. 

— Так, — він ще раз чмокнув мене і потім одягнув на себе шолом. — Ну, я поїхав…

***

Коли вони поїхали, я з хвилюванням чекала на їхнє повернення. Я хотіла, щоб Макс переміг… Але найважливіше було для мене те, щоб він не травмувався, як минулого разу. Все ж, перегони були доволі небезпечною штукою. 

Я вирішила перевірити коментарі до мого останнього відео. І побачила коментар від Марса. Він залишив його буквально одразу після викладки. Все ж, він був моїм відданим фанатом, хай і трохи дивакуватим. 

"Мені дуже подобається твій голос. Можу слухати, навіть не дивлячись відео. Тобі треба йти в диктори, чи щось таке. Хоча ведуча з тебе теж вийде, та все ж не хочеться, щоб всі дивились на тебе", — писав він. 

“А якщо я хочу, щоб на мене дивились? — запитала я. — Все ж, я маю право на те, щоб самій вирішувати, чим мені займатися, чи ні?”

Але він мені не відповів одразу. Певно, вже вийшов з мережі. 

Я заблокувала екран і поглянула на стадіон. Зазвичай перегони тривали близько пʼятнадцяти хвилин, тож скоро вже гонщики мали повертатися. 

І дійсно, вже за мить я почула ревіння мотоциклів. Серце забилось частіше, я виглядала гонщиків і от побачила двох. Вони їхали одне біля одного, ніхто не перемагав наразі, одним із них був Макс. 

Але коли вони вже майже наблизились, раптом той другий зробив фінт і його мотоцикл полетів прямо в мотоцикл Макса…