27. "Він собі не зраджує"

Макс хотів відвезти мене додому цього ранку, і я не була проти. Тому одразу після кави ми виїхали з його будинку. 

Коли він зупинив мотоцикл, то запитав:

— То що, наступне побачення — майстер-клас з водіння? Коли ти звільняєшся сьогодні? Чи на сьогодні в тебе інші плани? — додав він одразу. 

 — Ні, ніяких планів немає, — сказала я, хоча й думала, що запишу сьогодні нове відео для блогу. Але блог може й почекати, мені хотілося проводити з Максом якомога більше часу…

— Тоді можемо зустрітись ближче до вечора. Хочеш спробувати вести його? — він кивнув на мотоцикл. 

— Так, а ти не боїшся мені його довіряти? — я усміхнулась. 

— Ну, спочатку я сяду позаду, тож буду все контролювати, — він теж усміхнувся. — Взагалі за сам мотик не боюсь. Але заради твоєї безпеки спочатку будемо разом.

 — Добре, я з нетерпінням чекатиму початку уроків, — відповіла я. 

— Я теж, — він зліз з мотоцикла, а потім допоміг злізти мені і зняв з мене шолом.

Торкнувся долонею моєї долоні, а іншою рукою приспустив балаклаву і подався вперед, цілуючи мене в губи. 

— До зустрічі, Руто…

— До зустрічі, — прошепотіла я, відчуваючи себе дуже щасливою цієї миті. 

Коли я пішла до підʼїзду, він все ще стояв на узбіччі, і вже тільки коли я визирнула з вікна квартири, щоб поглянути, чи він ще там, побачила, як він відʼїжджав. 

Мені було дуже добре з ним, хоч ми і були так мало знайомі, але у мене було враження, що ми були разом набагато довше.

Я вирішила погуглити те вбивство, про яке мені повідомив Нік.

В телеграм-каналах дійсно було повно новин про це нове вбивство. Хоча всі канали казали одне й те ж саме: молоду жінку знайшли в її квартирі, це знову була студентка… І знову з мого універу. 

Я почала шукати фотки дівчини, і знайшла. Дуже здивувалась, коли їх побачила, бо я бачила цю дівчину, вона була з мого факультету, тільки з першого курсу. 

Я вирішила одразу передзвонити Ніку і все ж розпитати деталі. Але коли я його набрала, він не відповів. 

Тоді я вирішила погуглити її соцмережі. Побачила, що вона спілкувалась з моєю однокурсницею Аліною. Вони і зовнішньо були схожі. Коли я поглянула на їхні прізвища, то дійсно виявилось, що вони скоріш за все сестри — рідні чи двоюрідні. 

Я не знала, як краще вчинити: подзвонити Аліні, чи краще розпитати її вже в університеті, бо зараз їй в будь-якому разі не до мене… Все ж зупинилась на останньому варіанті.

І якраз в цю мить передзвонив Нік.

— Алло, дзвонила? — запитав він. 

 — Привіт, так, дзвонила… Я тоді була не сама, тож не хотіла вдаватися в деталі, а зараз, якщо маєш вільну хвилинку, міг би мені детальніше розповісти про обставини цього вбивства?

— Так, авжеж, — відповів він. — Жертва знову з твого університету. Маніяк собі не зраджує. Почерк один і той самий. Не віриться мені, що це таки імітатор. Думаю, це все ж головний вбивця, той, який вбивав від початку. Хоча це якось нелогічно, якщо врахувати, що у нашого першого підозрюваного знайшли всі ті речі жертв… 

— Але цю останню дівчину він аж ніяк не міг вбити… — сказала я замислено. — Значить, їх все ж було двоє. Один гвалтував і колекціонував сувеніри, другий — убивав… І цей другий зараз дуже розлючений, адже ми його позбавили напарника…

— Так, це дуже дивно… Ми зараз перевіряємо знову соцмережі і месенджери гвалтівника, щоб можливо знайти звʼязок з тим вбивцею, — сказав Нік. 

 — Не вдалося знайти нічого підозрілого? Може, видалені повідомлення?

— Коли ми перевіряли все вперше, нічого подібного не знайшли, але ми тоді шукали трохи інше, шукали його переписки з дівчатами-жертвами. 

 — До речі, в мене є щоденник Стасі, може, він знадобиться, там є деякі подробиці того, як він діяв… Раптом десь знайдеться зачіпка і до напарника-вбивці? Я просто коли читала його, то не шукала такі деталі…

— Так, давай я заїду заберу його ближче до вечора. 

 — Добре, буду чекати…