25. "Дякую, що впустив мене у своє життя..."

Я прокинулась від того, що промені сонця лоскотали обличчя. Я розплющила очі і побачила, що ми з Максом лежали на чорній шовковій постелі в просторій спальні і з вікна на нас світило сонце.

Поки що воно дісталось тільки мене, а Макс спокійно спав. Ковдра ледь прикривала його стегна, а все, що було вище, я бачила прекрасно, кожен рельєфний мʼяз і цю його майже порцелянову шкіру, він був ніби зліпленою статуєю, настільки ідеальним здавалось мені його тіло. 

Коли дивилась на нього, згадувала вчорашнє… Все почалось на дивані. Потім він підхопив мене під сідниці і поніс до сходів, потім ми на деякий час зупинились біля стінки. 

Я ніколи ще не відчувала нічого подібного до того, що відбулось вчора.

Коли ми піднялись до ліжка, я тремтіла від кожного його дотику. Там був наш третій раз, після якого Макс пригорнув мене до себе і так і не відпустив мене. Ми лежали близько-близько.

Моя долоня потягнулась до його щоки. Коли я торкнулась його шкіри, Макс розплющив очі. 

— Привіт… — сказав він, усміхнувшись.

 — Ти так солодко спав, я не хотіла тебе будити, — сказала я, усміхнувшись у відповідь. 

— Ти мене добряче вимотала вночі, — він теж усміхнувся, притягуючи мене до себе. — Не дивно, що я солодко спав. 

 — Це була чудова ніч, — я поклала голову йому на плече і провела рукою по його грудях. — А які в тебе плани на ранок?

— Ну… — він ледь облизнув губи. — Якщо ти будеш так притискатись до мене… Перед всякими планами я віднесу тебе в душ. Там ми ще не робили цього, має бути дуже добре, — прошепотів Макс. — Як тобі такий план на ранок? 

 — Чудово, я його схвалюю, — я засміялась, відчуваючи, як по тілу пробігають мурашки.

Макс встав з ліжка і підхопив мене на руки, одразу цілуючи. Я була для нього, як пушинка.

Ми опинились в душі дуже швидко. Макс припечатав мене до стінки і увімкнув воду, а його губи накрили мої…

***

Ми спустились на кухню ще через годину. Макс буквально зніс мене і посадив у крісло-стілець біля столу. Я була тільки в його сорочці на голе тіло, більше на мені нічого не було.

Я все ще дрібно тремтіла, навіть не знала, що моє тіло може бути таким чутливим. 

Макс же доволі швидко прийшов в себе і готував сніданок, поки я лише спостерігала за ним. 

Тільки зараз, на його спині, я помітила тонкі шрами, яких вже було майже не видно. Це теж зробив його батько? 

Коли він обернувся, то помітив мій погляд. 

— Принесеш мені футболку?  — сказав, не зазирнувши мені в очі. 

 — Так, авжеж, зараз принесу, — я встала з крісла і пішла до дверей. 

Швидко піднялась назад до спальні, взяла футболку. Була спокуса роздивитись там все трохи детальніше, але я не стала цього робити. 

Коли спустилась вниз, Макс готував каву, знову стоячи до мене спиною.

Я підійшла до нього і легенько торкнулася губами його спини. 

Він, схоже, здивувався, бо одразу повернувся до мене, і на його обличчі дійсно застигло саме здивування. 

— Не хотів, щоб ти на це дивилася… — сказав неголосно. 

 — В мене теж є шрам, ось, на нозі, в дитинстві я впала з велосипеда, — сказала я. — Ти мені подобаєшся, а на шрами я взагалі не звертаю уваги…

— Ти дуже добра, — він погладив мене по щоці. — Дуже, — він подався до мого вуха. — Ти дуже важлива для мене, найважливіша, Руто. 

Він сказав ці слова з такою інтонацією, ніби казав не просто про мою важливість, а про зовсім інше… Він ніби зізнавався мені в коханні. 

 — Ти теж важливий для мене… — я усміхнулась йому. — Дякую, що впустив мене у своє життя…