24. "Божеволію від тебе..."

Прочитавши повідомлення Макса, я не вагалася жодної хвилини. 

“Зовсім не хочу спати, — відповіла йому. — Так що приїзди.”

"Тоді буду хвилин за двадцять, чекатиму внизу", — написав він і вийшов з мережі.

Я одразу перевдягнулась у більш зручний одяг для того, щоб їхати на мотоциклі. Ледь підфарбувала губи, зібрала волосся в “хвіст”, взула свої улюблені кросівки, і за двадцять хвилин вже виходила з під’їзду. Макса побачила одразу. Він помахав мені, щоб я йшла до нього.

— Привіт, — сказав, коли я вже була поруч, і торкнувся долонями моєї талії. — Я дуже скучив, — сьогодні він був не в балаклаві, а в якійсь штуці, яка закривала тільки нижню частину обличчя. Він приспустив її і подався вперед, торкаючись губами моїх губ. 

 — Я теж скучила, — я усміхнулась, відповідаючи на поцілунок. Поряд з ним мені було так затишно. Здавалося, він один здатний захистити мене від усіх негараздів цього світу.

— Хочеш поїхати до мене? — раптом запитав він, зазираючи мені в очі. — Ну, якщо що це не означає, що я одразу вкладу тебе в ліжко… Просто зараз доволі холодно. 

Я на мить завагалася, але скоріше, від несподіванки, а не тому, що не хотіла їхати з ним. 

 — Добре, поїхали, — сказала, дивлячись йому в очі. 

— Сідай, — він начепив мені на голову шлем і показав на мотоцикл. 

Я сіла попереду нього, як минулого разу. Серце завмирало від передчуття швидкої їзди і того, що буде потім. 

І на мить згадала Марса, чи бачить він мене зараз. Але я не хотіла розповідати про нього Максу, не хотіла псувати йому настрій, бо він міг приревнувати мене, і в наших стосунках щось змінилося б. А зараз все було ідеально, я не хотіла нічого змінювати…

***

Поки ми їхали, я уявляла, який саме будинок у Макса, мені здавалося, він має жити в якомусь незвичайному місці, і будинок у нього має бути не такий, як інші. Але ми під’їхали до цілком звичайного будинку на околиці міста, Макс відчинив ворота, і ми вʼїхали досередини. 

 — Ти живеш сам? — я озирнулася навколо. 

— Так, — він припаркував мотоцикл. — Сам. До недавнього часу я взагалі майже завжди був в усьому сам. До того, як зустрів тебе. Ходімо, — він взяв мене за руку.

Я згадала його історію, про яку він мені розповідав, і мені стало сумно. Він був дуже самотній, але в цьому ми були схожі. Незважаючи на те, що в мене були рідні і друзі, я все одно ніби весь час була не така як усі, відсторонена, мої рідні не розуміли мене і засуджували мої інтереси. А тепер я зустріла людину, що приймає мене такою, яка я є, і це було дивовижне відчуття…

Ми пройшли до будинку, Макс провів мене до вітальні і посадив на диван, а сам запалив свічки, які стояли по всій кімнаті. 

— Це вже буде більш традиційне побачення, — сказав він, запалюючи останню і підходячи до мене та сідаючи поруч. Далі він увімкнув телевізор, але коли він включився, я побачила на одній з вкладок напис "Камін".  — Отже… — він обійняв мене. — Я можу увімкнути якусь комедію чи романтичний фільм, або… Можу увімкнути "Камін". Але тоді… — його подих обпалив шкіру на шиї. 

 — Хай буде камін, — я усміхнулася. 

— Тоді камін, — він кивнув і натис кнопку.

Коли на екрані зʼявився вогонь, він ідеально гармоніював з свічками навколо. Макс зазирнув мені в очі і подався вперед, торкаючись губами моїх губ. 

Я подалася йому назустріч, заплющуючи очі і відчуваючи, яку від дотику його губ по моєму тілу біжать мурашки.  Цікаво, чи він відчуває те ж саме?

— Руто… — прошепотів він, коли відірвався від моїх губ і його губи почали мандрувати моєю шиєю від вуха вниз. 

Я здригнулася, всі відчуття ніби загострились, найменший дотик викликав тремтіння і млість у всьому тілі. 

 — Ти мені дуже подобаєшся, — прошепотіла я йому на вухо. 

— Я божеволію від тебе, — відповів він, зминаючи мої губи своїми і вкладаючи мене на диван та нависаючи згори. 

Я обійняла його, відчуваючи жар його тіла і прискорене дихання, я так само швидко дихала і відчувала, що серце от-от вискочить з грудей. 

 — Не зупиняйся, — прошепотіла, заплющуючи очі і прислухаючись до своїх відчуттів. 

— Тепер я нізащо… Нізащо не зупинюсь, Руто… — він знову поцілував мене, а його рука ковзнула під мою кофтинку. — Божеволію від тебе…. Божеволію… — його поцілунки ставали все глибшими.

Я ще ніколи такого не відчувала, мені здалося, що я кудись лечу, у мене паморочилося в голові від щастя і я, наче в забутті, весь час шепотіла його ім’я…