19. Вечеря під повним місяцем

Макс прикріпив пакет на спеціальну підставку позаду мотоцикла, а потім вручив мені квітку.

— Ти асоціюєшся в мене з білою трояндою. Чиста, прекрасна, але маєш шипи, тож тримати тебе треба обережно, — сказав він. 

 — Дякую, — ці слова і вчинок здалися мені дуже романтичними.  — Яка красива троянда! А що в цьому пакунку? 

— Там наша вечеря. Я зголоднів на перегонах, сподіваюсь, ти теж. Але треба їхати швидше, щоб їжа не захолола. 

 — Тоді поїхали, — я кивнула. 

Він теж кивнув і рвонув з місця. Вже не так швидко, як до цього, бо тепер ми були з їжею та напоями, але я все одно відчувала адреналін, коли ми їхали. 

Ми підʼїхали до закинутої будівлі, здається, це колись був театр, я чула про це місце, але ніколи тут не була. 

Марс зупинив мотоцикл і зліз з нього, потім подав мені руку і взяв пакет. 

 — Ми підемо туди? — я кивнула на стару будівлю. 

— Це ще не вся частина сюрпризу, так, туди, ходімо, — він повів мене до входу. 

Коли ми зайшли всередину, я побачила, що прямо в центрі холу стояв стіл і два стільці, які явно були сюди спеціально принесені. На столі стояв підсвічник зі свічками, які, щоправда, ще не горіли. А під столом був червоний килим. Коли я поглянула нагору, то побачила небо і зорі, бо частини даху тут не було. 

Марс дістав з пакету два пледи і кинув їх на стільці, а потім поставив на стіл і їжу, розкриваючи боксики доставки. Це були страви азійської кухні: курка в кисло солодкому соусі, якісь салатики в маленьких боксиках, креветки… 

— А в тих паперових стаканчиках глінтвейн, — сказав він, кивнувши на стаканчики, які я тримала в руці. — І у нас якщо що є ще термос з додатковим літром, — він поглянув на час на телефоні. — Якраз приїхали за десять хвилин до того, як… Зараз я запалю свічку, — він запалив свічку на столі, а потім відсунув переді мною стілець. — Сідай.

Я сіла, з цікавістю дивлячись на нього і розмірковуючи, що ж трапиться через десять хвилин. 

 — Ти вмієш робити сюрпризи, — усміхнулася до Макса. 

— Давай перекусимо, поки воно тепле, — він усміхнувся і подав мені палички.  — Смачного… 

— І тобі, — я кивнула і почала пробувати смаколики.

А вже за якихось пару хвилин раптом побачила, що зверху на нас почало ніби світити світло.

Я підняла голову і побачила в отворі в стелі повний місяць, який сьогодні світив неймовірно яскраво. 

— Повний супермісяць, таке не щомісяця буває, — пояснив Макс, помітивши мій здивований погляд. 

— Це просто неймовірно! — сказала я.  — Ця вечеря запам’ятається мені на все життя…

— Сподіваюсь, так і буде, — він кивнув і, поглянувши на мене, торкнувся своєї маски і почав тягнути її пальцем вниз. 

Я затамувала подих. Він ще ніколи не знімав при мені балаклаву повністю. Тільки припіднімав її і все. 

На обличчі в нього не було ніяких фізичних недоліків, лише невеликий шрам, але багато чоловіків такі мають, і зовсім не соромляться. І взагалі він був дуже привабливий. Його обличчя здалося мені смутно знайомим, ніби я його вже десь бачила.

— А звідки в тебе цей шрам? — я легенько торкнулася його щоки. — Наслідок любові до екстриму?

— Ні, — він поклав свою долоню поверх моєї. — Скоріше, наслідок нелюбові вітчима. Я міг би прибрати цей шрам вже давно, зараз технології це дозволяють. Але я вирішив, що не буду це робити. Це нагадування про те, що я не маю довіряти людям, щось таке. Хоча, ти інша. В усьому ти особлива для мене.

 — Мені дуже шкода, що в тебе був такий досвід, — відповіла я, дивлячись йому в очі. — Але, певно, все в нашому житті щось значить,  без негативних подій ми б не стали такими, якими є.  Я рада, що ти мені довіряєш…

— Так, це правда, ми б не стали тими, ким ми є, — кивнув він і торкнувся губами моєї долоні. — А якби ми не стали ними, то могли б і не зустрітися… А цього б я точно не хотів…