11. "Наступного разу я поцілую тебе по-справжньому"

Поруч з Максом я почувалась якось інакше, не так, як з іншими хлопцями. Не те щоб у мене було дуже багато досвіду, але все ж я думала, що вже була закохана, що відчувала і знаю, як це.

Але чомусь поруч із із ним все було зовсім інакше. Всі відчуття були настільки загострені, що це було неможливо порівняти ні з яким моїм попереднім досвідом.

— Мені треба зараз побачитися з подругою, у неї… проблеми, — сказала я.  — Ти зможеш мене відвезти до гуртожитку? 

— Так, авжеж, але обіцяй, що тоді вночі більше нікуди не підеш. Вже дуже пізно, — сказав Макс.

 — Добре, — кивнула я. Було приємно, що він турбується про мене. — Ой, а фото ми так і не зробили! — раптом згадала. 

— Так, не зробили, — погодився він. — Але ж і атмосфера вже не та, не виставиш же ти фотку мене вночі навіть не на трасі? Ну і обличчя фоткати я не дам. Хіба що сфоткаєш без обличчя, не крупним планом очі. Ну, і як я і казав, фото на фото. 

 — Добре, я не проти, — я усміхнулась. — Може ти зараз сядь на мотоцикл, а я тебе сфоткаю? Фон навколо дуже таємниче виглядає…

— Добре, — він кивнув і ми зійшли з містка.

Пішли до мотоцикла, Макс сів на нього і вдягнув шолом. 

Поглянув кудись в бік озера, виглядав замисленим. Я дістала телефон і почала його фотографувати. Подумала, що як насправді він якийсь актор чи модель, раз приховує обличчя? Хоча, моделям навряд можна займатись паралельно такою небезпечною роботою, бо ж він навіть руки поранив. 

— Наче гарно вийшло, — я відкрила галерею і показала йому знімки.  — Хочеш, можу тобі скинути…

— Ні, я хочу фото з тобою, нащо мені дивитись на себе? Сідай на мотоцикл, але тепер попереду. І зробимо селфі, — сказав він. 

Я послухалась, і тепер, сидячи попереду нього та відчуваючи спиною тепло його тіла, спіймала себе на думці, що мені не хочеться нікуди їхати. Якби не ті сльози Богдани, я б, певно, передзвонила їй і призначила зустріч на завтра. Але вона вже чекала мене і була така засмучена…

Макс торкнувся долонею моєї талії однією рукою, а іншу завів перед нами для фото.

Його подих обпікав шию і я, здається, навіть почала тремтіти від цієї близькості. Зараз, коли він сидів позаду мене, а не спереду, все було інакше, ще гостріше, ніж тоді. 

Але щойно він зробив пару кадрів, то одразу трохи відсторонився.

— Що ж, готово, давай мінятись місцями і я повезу тебе до твоєї подружки. 

 — Дякую, — я встала і пересіла назад, відчуваючи легкий сум, що наше побачення добігає кінця. — Ми ж іще побачимося на наступних змаганнях?

— Так, обовʼязково побачимось, — сказав він неголосно. — Буду чекати на тебе з нетерпінням… 

***

Коли ми підʼїхали за адресою, яку я вказала, і Макс зупинив мотоцикл, я, вже стоячи на землі, піддалася раптовому пориву, трохи підняла його балаклаву і торкнулася губами його губ. 

Макс, здається, був дуже здивований, його погляд був ошелешеним, я ніколи ще не бачила його таким. Але цей його вираз тривав лише мить, а потім змінився на звичайний трохи хитрий вираз. 

— Неочікувано, — сказав, торкнувшись пальцями своїх губ, після чого одразу опустив балаклаву. — Але дуже приємно. 

— Це за те, що не дав мені втонути, — усміхнулась я. 

— З урахуванням, що я тебе туди і штовхнув, ти скоріше мала б мене вдарити, — в його погляді знову зʼявились ті бісики. 

— Наступного разу вдарю, — пообіцяла я. 

— Наступного разу я поцілую тебе по-справжньому, — раптом сказав він, зазирнувши мені в очі. 

Я трохи знітилася від цих його слів і його погляду. Досі ми жартували, але ця обіцянка прозвучала цілком серйозно.

— Ну, тоді я побігла, добраніч! — скоромовкою сказала я і пішла до гуртожитку, сподіваючись, що вхідні двері ще не замкнули…

Коли зайшла всередину, внизу біля чергової, що дрімала на своєму посту, на мене чекала Богдана. Вона приклала палець до губ і кивнула в бік сходів.

Коли ми дійшли до її кімнати, вона видихнула з полегшенням, взяла зі столу якийсь зошит і простягнула мені:

— Поглянь, що вона написала за день до смерті…