9. Несподіванка

— То що, здогадуєшся? — запитав задоволено. Макс точно знущався з мене…

 А я почувалась максимально ніяково під пильним поглядом його карих очей. Серце билось дуже часто, хоч ми і говорили з ним всього вдруге в житті. 

— Ну, не знаю, може, душ ти приймаєш без неї? — сказала я з нервовим смішком. 

— Хороша ідея, можемо прийняти душ разом, тоді я її зніму, — погодився Макс. — Хочеш?

— Здається, ми домовлялися лише про фото і питання, — нагадала я. 

— Відʼїдемо звідси? — він кивнув на мотоцикл, який якраз підняв.

 — Добре, тільки зараз поверну ліки, — я відійшла до медиків, які вже збиралися йти, і потім повернулася назад до Макса. — Все, можна їхати. 

— Тоді сідай, — він кивнув на місце позаду себе і посунувся трохи вперед до керма.

Я сіла позаду нього і обійняла його за талію, він вдягнув на мене шолом. Я відчувала, що серце знову забилося швидко, а дихання стало більш уривчастим.

Він шумно видихнув і завів мотоцикл, і вже за мить ми їхали геть зі стадіону. 

Я притислась до нього всім тілом трохи міцніше. Це було зовсім нове відчуття, а швидкість тільки посилювала його. 

Макс зупинився несподівано і тільки зараз я зрозуміла, що ми приїхали до якогось озера. Тут було прохолодно, все ж, все ще був лютий. Але тут було дуже красиво. Місяць відображався на поверхні озера разом із деревами і це місце здалося мені дуже романтичним, хоч і трохи самотнім, чи що… 

— Ну, тут ми самі, — сказав він неголосно, перекинувши ноги на один бік мотоцикла і повернувшись до мене впівоберта. 

Після цього він зняв з мене шолом і повісив його на кермо. Тепер ми були дуже близько і дивились одне одному в очі.

Чомусь від одного його погляду по моїй шкірі побігли мурашки. 

 — Можна запитувати? — тихо сказала я. 

— Так, — він кивнув. — Але памʼятаєш, питання на питання, я відповім на твоє, потім ти на моє, і так по колу.

 — Домовились… Отже, перше запитання — звідки така таємничість? Чому ніхто про тебе нічого не знає?

— Не хочу змішувати два своїх життя, — Макс знизав плечима. 

 — А чим ти займаєшся у другому житті?

— Це вже друге питання, але я відповім. Я бізнесмен, — він усміхнувся. — А тепер ти маєш відповісти на два моїх запитання. Отже, перше, чому така мила дівчинка ночами фоткає мотоциклістів на нелегальних змаганнях? 

 — Ну, це не секрет, більше того, я про це вже тобі говорила, — усміхнулась я. — Я студентка, навчаюся на випускному курсі, а у вільний час підпрацьовую в різних інтернет-виданнях. 

— Питання не в тому, ким ти підпрацьовуєш, а чому саме цим, чому не якийсь жіночий канал? А щось небезпечне і заборонене?

 — Мені це подобається, — знизала я плечима. — Як і тобі — екстремальні гонки, а не просто спокійне катання по вулицях…

— Що ще тобі подобається? — він ледь схилив голову набік. 

 Я хотіла сказати, що мені подобається розслідування кримінальних історій, але в останню мить все ж вирішила не розкривати перед ним цю сторінку свого життя. А то ще перехоче спілкуватися зі мною, подумає, що я познайомилася з ним лише заради свого блогу…

— Люблю дивитися старі чорно-білі фільми, — сказала я перше, що спало на думку. 

— Вставай, — він раптом встав з мотоцикла і взяв мене за руку, щоб допомогти з нього злізти. 

Я здивовано поглянула на нього, але встала з мотоцикла. 

Він повів мене прямо до озера. Там був старий місток для рибалок, Макс ступив на нього, все ще тримаючи мене за руку. 

Ми дійшли до самого краю і тоді він запитав: 

— Ти довіряєш мені, Руто? 

 — Ну, якби не довіряла, то не приїхала б сюди з тобою, — відповіла я. 

І в цю мить він підштовхнув мене вперед, до води…

Я відчула, що падаю, і здавалося, час для мене уповільнився, але насправді все відбулося настільки швидко, що я не встигла навіть скрикнути…