7. Напад

Коли я йшла зі студії додому, вже було доволі пізно. Район в мене був не з найкращих, тож я поспішала швидше дістатись дому. Навіть шкодувала, що мене цього разу не підвіз якийсь красень на мотоциклі, як минулого разу. 

Аж раптом мені здалось, що хтось за мною ніби спостерігає. Це липке відчуття не покидало мене, хоча я пару разів оберталась і нікого не бачила. 

І все ж, про всяк випадок, я стисла в кишені мобільний. 

Вже коли побачила свій будинок, трохи розслабилась. Дістала руку і почала прямо на ходу шукати магнітні ключі від дверей підʼїзду в сумочці, як раптом відчула удар в спину. 

Мене збили з ніг моментально, я не встигла нічого зробити. Ще за мить нападник притис мене до землі і почав душити. В голові паморочилось, здається, я почала втрачати свідомість, аж раптом мене ніби засліпило якесь світло. Здається, це були фари машини, або й мотоцикла.

Щойно вони засвітили на нас, нападник миттю зник.

Я чомусь подумала про Макса. Але коли погляд почав трохи фокусуватись, розчаровано зрозуміла, що це не він.

З машини до мене вийшов високий і підкачаний чоловік, певно, спортсмен, або охоронець чи поліцейський, судячи з зовнішності. 

— Ви в порядку? — він допоміг мені підвестись, хоч мене все ще трохи похитувало. 

— Здається, так, — мої зуби цокотіли, ніби від холоду. 

— Я не встиг схопити нападника, мені шкода, — він почухав потилицю. — Не очікував щось подібне побачити. Трохи розгубився. Може, ви встигли розгледіти обличчя? 

— Було темно, я нічого не роздивилася, — я торкнулася шиї, вона дуже боліла. — Він мало не задушив мене…

— Мені здалося, це був або підліток, або навіть жінка, судячи зі зросту. Хоча… Навряд би на вас нападала жінка, правда?

Я чомусь згадала Кіру. Та ні, навіщо їй на мене нападати? 

— Може, то був якийсь грабіжник, — знизала я плечима. — Дійсно підліток… Але моя сумка ось, нападник  її не забрав…

— Зріст низький для дорослого чоловіка, тому я припускаю, що так, підліток, — кивнув він. — Певно, вам  не пощастило опинитись не в тому місці і не в той час. Але вам треба берегти себе… — він дістав з кишені свій мобільний. — Може, про всяк випадок запишете мій телефон? Я теж живу в цьому районі і працюю в поліції. Мене звуть Нік. 

— Дякую, — я подумала, що знайомий в поліції мені не завадить, можна буде спробувати розпитати його про Стасю. — А мене звуть Рута. 

— Дуже приємно, тоді запишіть номер. І про всяк випадок, може, поставте його на швидкий набір. По вечорах я майже завжди тут, на районі.

— Добре, я так і зроблю, —  сказала я. 

Він продиктував мені номер, і я занесла його в пам’ять телефону…

***

Наступні пару днів все було більш-менш спокійно. Я в основному зосередилась на навчанні, бо через мій канал я трохи забила на навчання останнім часом. 

Але в пʼятницю ближче до вечора мені знову подзвонив Ден. 

Я взяла слухавку одразу.

— Руто, привіт. Я дізнався, що сьогодні знову будуть ті перегони на мотоциклах, але на іншій локації. Знаю, що минулого разу все трохи вийшло з-під контролю, і та поліція, певно, тебе налякала… Тож якщо ти відмовишся знову йти на подібне, я тебе зрозумію. Я можу і сам піти, — затараторив він. — Але до тебе він нікому не дозволяв себе фотографувати настільки зблизька… Заплачу так само багато, як минулого разу!

— Та я не проти, — швидко сказала я. При думці, що знову побачу Макса, серце забилося швидше.  —  Кидай координати, спробую все зробити. 

— Зараз буде, дякую, Руто, виручила!... 

***

Я трохи запізнювалась. Все ж, їхати на транспорті було важко на інший берег ввечері. Хоч метро і працювало, від нього ще треба було проїхатись на маршрутці.

Я забігла на точку старту — двір закинутого будівництва — буквально за пʼять хвилин до початку перегонів.

Починався дощ, а я не взяла парасольку… Це було проблемою. Але з іншого боку, може він ще й не буде сильним. 

І в цей момент відчула, як мій телефон завібрував. У мене були увімкнені сповіщення на шефа, на маму, а ще на нові коментарі до мого влогу.

Коли я поглянула на екран, то зрозуміла, що цього разу сповіщення спрацювало саме через останнє.

"Ти сьогодні дуже красива, але вдягнена занадто легко…" — таким був коментар під моїм останнім відео. І я впізнала його автора… Це був той самий Марс….