6. Власне розслідування

Наступного дня була субота, і я могла зайнятися своїм контент-планом та пошуком тем для майбутніх випусків блогу. Вдягнувши навушники, так занурилася в роботу, що не відразу почула, як дзвонить телефон. Номер на екрані був незнайомий, але я, не вагаючись, прийняла виклик. Часто так траплялося, що такі дзвінки від незнайомих людей приносили теми для найпопулярніших відео. 

— Алло, слухаю вас, — сказала я. 

— Привіт, Руто, мені дала твій номер твоя одногрупниця Марина, я теж навчаюся на журналістському, але на першому курсі, — затараторив у слухавці високий дівочий голос.  — Ой, я не відрекомендувалася, мене звуть Богдана. 

 — Привіт, Богдано, — сказала я. — А з чим пов’язаний твій дзвінок?

— Я дивлюся твій блог, — сказала дівчина трохи схвильованим голосом. — Жодного випуску не пропускаю. Можна навіть сказати, що я твоя фанатка. 

 — Мені дуже приємно це чути, — я думала над тим, як би ввічливо завершити цю беззмістовну розмову, адже потрібно було записати задум, який виник тоді, коли дівчина мені подзвонила, я могла його забути, поки теревенитиму з нею. 

— Мою однокурсницю вбили, — сказала вона раптом. — І поліція думає, що це її хлопець. Але я точно знаю, що це не він. Він кохав Стасю… Він мені відмовив, бо кохав її… Він не обманював, я знаю. Але в нього немає алібі. Проте поліції аби скоріше знайти підозрюваного… Може, ти зможеш  розібратися у цій справі? 

Це був перший випадок, коли мене попросили саму розслідувати злочин, раніше я  розповідала про справи, у яких вже знайшли винного. Звісно, мене зацікавила ця історія…

 — Добре, давай тоді десь зустрінемося за чашкою кави, і ти мені розкажеш все, що тобі відомо про цю справу, — запропонувала я.  — Ти впевнена, що її точно вбили? Що це не був якийсь нещасний випадок?

— Так,  — сказала моя співрозмовниця. — Інакше б і Романа не заарештували. І поліцейські приходили до нас в універ, вони б не приходили, якби все було так просто. 

 — Так, авжеж,  — я замислилася. — А сьогодні ти зможеш зі мною зустрітися? Прийти до мене в студію?

— В студію? — запитала вона трохи розгублено. — Не знаю, я боюсь давати інтервʼю, як ті твої гості… Тим паче, я не впевнена…

 — Тоді я не буду знімати тебе на камеру, ти просто розкажеш все, що знаєш. Я не буду називати твоє ім’я у відео, якщо ти не хочеш розголосу… Але зараз все ще замало інформації, щоб я могла розслідувати цю справу…

 — Ну добре, — зітхнула вона. — Якщо ти не будеш називати мого імені, я прийду і все розповім…

***

Богдана виявилася худенькою дівчиною невисокого зросту, з довгим темним волоссям і великими карими очима. 

 — Ми зі Стасею познайомилися ще коли були абітурієнтками, — розповідала вона, нервово крутячи в руці ремінець своєї сумочки.  — Якийсь час жили разом у одній кімнаті гуртожитку. А потім батьки зняли їй квартиру, бо в гуртожитку було шумно, а вона любила комфорт. Кажуть, в тій квартирі її і знайшли вбитою. А перед тим вона посварилася з Ромою. Говорила дівчатам, що збиралася розійтися з ним. Ну, тепер поліція і вхопилася за цю версію, що Рома, коли дізнався, що вона хоче його кинути, вчинив це…

— А що говорить сам Рома, ти не знаєш? Де він був у той час, коли Стасю вбили? —  запитала я. 

— У нього немає алібі, він каже, що був вдома, але у нього в будинку немає камер чи чогось такого. І нема когось, хто б підтвердив, що він був там в той момент. Навпаки, один сусід бачив, як він виходив десь в той час. Але Рома каже, що він ходив тільки за пивом.

 — Зрозуміло, — кивнула я. — Що ж, хлопцю не позаздриш, схоже всі обставини обернулися проти нього… А якихось інших ворогів у твоєї подруги не було? Вона не розповідала нічого, що хтось її погрожує, переслідує? 

— Ну, вона була доволі популярною серед студентів… — сказала вона замислено. — Здається, з нею навіть викладачі загравали, але ж це не злочин?..