2. Моя таємниця

Дочекавшись моменту, коли охоронці відволіклися, я поза трибунами дісталася прямо до спортсменів, зупинившись трохи збоку, і зробила фото. Прямо тієї миті оголосили старт, і гонки почалися. 

Мотоцикліст, на якого я звернула увагу, першим зірвався з місця, а за ним стартували і всі інші учасники. Шум моторів, запах бензину викликали в мене давно забуті спогади. Я згадала, як батько катав мене на своєму мотоциклі, хоча мама й сердилася на нього, вважаючи це небезпечним. Але саме це відчуття небезпеки, коли я думала, що буде, якщо я відпущу руки, якщо не втримаюся за спину тата, наповнювало мене якимось відчуттям страху, змішаного зі щастям. Хоча зараз я розумію, що тато зі мною їздив дуже обережно, і ніякої небезпеки в тому не було. А от якби зараз проїхатися з кимось із цих мотоциклістів, на величезній швидкості, ризикуючи життям, певно, це були б незабутні відчуття…

На жаль, мій тато загинув ще коли я ходила в школу, а моя молодша сестра взагалі була дошкільницею. У нього був власний бізнес, на який (як розповідала мама подрузі телефоном, а я підслухала) поклав око один місцевий кримінальний авторитет, підкочував до нього з пропозицією продати бізнес, але тато відмовився. Невдовзі після цього його збила машина, що їхала на великій швидкості, водія так і не знайшли, кримінальну справу закрили, але мама була переконана, що смерть батька була якраз пов’язана з його небажанням продавати фірму. Тож коли з такимм проханням звернулися вже до неї, після того, як все майно тата перейшло до неї в спадок, вона погодилась. Бо в неї було двоє дітей, і вона боялася, що в разі відмови ми з сестрою залишимось сиротами…

Втім, після того, як вона продала татів бізнес, до неї вже ніяких претензій не мали, і вона жила спокійно, поступово витрачаючи залишок коштів, і на сьогодні вона жила досить скромно, працювала в бібліотеці, а моя сестра Міла ще вчилася в одинадцятому класі. Я ж, коли вступила в університет, почала жити окремо і потроху віддалилася від мами. Зараз розумію, що в мені досі жила образа на неї за те, що вона спустила на гальмах загибель батька, не добивалася, щоб винних знайшли і покарали, вона ніби все життя пливла за течією, переживаючи, щоб нічого не трапилося, щоб її зайвий раз не чіпали… Такий же характер був у Міли. А я відрізнялася від них, певно, вдалася в батька. Я і трукраймом почала цікавитись через те, що мені хотілося, щоб і в справі мого батька перемогла справедливість, щоб його вбивці — як виконавець, так і замовники — були покарані…

На жаль, я розуміла і те, що скоріше за все, ця моя мрія так і залишиться мрією. Минуло багато років, і ту справу давно поклали на полицю, де вона встигла припасти пилом. Ніхто не буде піднімати її і шукати винного. Одна думка про те, що людина, по вині якої обірвалося життя найдорожчої для мене людини, живе собі спокійно і радіє життю, викликала в мене обурення,я іноді мріяла, що було б, якби я дізналася ім’я цієї людини, що б я тоді зробила? Поговорила з нею, зазирнула в очі? А може, я б могла якось помститися вбивці? Від цих думок ніби щось всередині мене обмирало, і ставало страшно — невже я теж можу вбити людину?

***

Я дивилася, як мотоциклісти долають дистанцію, залишалося вже небагато, серед них виділилося кілька лідерів, і серед них був той самий високий чоловік, якого я бачила на старті. Тоді я звернула увагу на нього, бо всі учасники одягали балаклави перед самим стартом, а він один був з прикритим обличчям ще до початку перегонів, і цим привернув мою увагу. Я ще подумала, що може, це якась знаменитість, яка не хоче показувати своє обличчя, щоб уникнути зайвих поглядів…

 Раптом незнайомець, про якого я думала, вирвався вперед і першим досягнув фінішу. А вже за ним фінішували інші учасники. Я швидко поспішила туди, бо ж мала завдання сфотографувати гонщиків. Навела на них телефон і стала робити знімки. 

Але раптом на моє плече лягла чиясь рука.  До мене ззаду наблизився один із охоронців. 

— Тут не можна робити фото, віддавай телефон, — сказав він грубо і смикнув мобільний з моїх рук.

Цієї миті я зустрілася поглядом з мотоциклістом, який приїхав першим…