1. Дружина серійного вбивці

Я востаннє  поглянула на себе у дзеркало і  усміхнулася, дивлячись у камеру:

 — Добрий вечір, любі шанувальники мого каналу! Сьогодні у нас прямий ефір і  особлива гостя. Але спочатку я хотіла б зауважити, що більша частина постійних глядачів ютуб-каналу “Приватний режим” — це жінки різного віку. Чому ми любимо дивитися трукрайм навіть більше ніж чоловіки? І чому ми запам’ятовуємо імена вбивць, злочинців, і не завжди знаємо імена їхніх жертв? Може, це пов’язано з особливостями нашої психології? В уяві жінок серійні вбивці часто асоціюються з домінантами, які приваблюють, і відчуття небезпеки, що пов’язане з ними, викликає у нашому організмі гормональні реакції… Недарма багато відомих маніяків мали справжні фан-клуби, як наприклад американський серійний вбивця Тед Банді… І наші співвітчизники теж недалеко від нього пішли, зокрема, моя сьогоднішня співрозмовниця познайомилася зі своїм коханим вже коли він почав відбувати довічне ув’язнення за згвалтування і вбивства понад тридцяти жінок. І це не спинило її, після спілкування з цим чоловіком протягом кількох місяців, вона вийшла за нього заміж і навіть народила дитину… Я не буду називати її справжнє ім’я, показувати її обличчя і зміню голос.  Але будьте певні — це не актриса, а реальна людина, і все, про що вона буде розповідати, мало місце насправді. Отож, зустрічайте Кіру!

До студії увійшла молода досить приваблива білявка і сіла в крісло навпроти мене. Тепер я вже дивилася не в камеру, а на свою співрозмовницю. 

 — Кіро, розкажіть, будь ласка, трохи про себе, в якій сім’ї ви народилися, як пройшло ваше дитинство?

— Я жила в абсолютно нормальній сімʼї. Обоє моїх батьків працювали цілими днями, щоб я "мала краще майбутнє", вони забезпечили мене тим, чим хотіли забезпечити, і вважали, що свій батьківський обовʼязок вони виконали. Мене ніколи не били, чи щось таке… Але я була самотньою, дуже. 

— Ви розповідали під час нашого листування, що ще з підліткового віку ви цікавились трукраймом, і про свого чоловіка теж дізналися з телепередачі, присвяченої його злочинам…

— Так, — вони кивнула. — Мені завжди хотілось, щоб мене вів сильний чоловік. Щоб він взяв все в свої руки, щоб я могла тільки бути поруч і спостерігати. І щоб спостерігати за ним було… Цікаво, якщо можна так висловитись. Життя лише одне, я б не наважилась на багато що, але я б хотіла бути в перших рядах і бачити таке, чого не бачать інші.

 — І вас не зупинило те, що на руках цього чоловіка була кров жінок і дітей? — запитала я. 

— Люди від своєї природи жорстокі. Зараз законодавство та суспільство стримує нашу природу, все через наш прогрес. Але сама жорстокість всередині нас не зникла. Наша природа не зникла. Він живе, як людина, яка дослухається до свого первинного "я". 

— Отже, ви теж відчуваєте всередині себе якесь “темне я”? Якби ви познайомилися зі своїм чоловіком до того, як його заарештували, і знали б про його злочини, ви б так само спокійно до цього ставились?

— Так. Але це відчуває кожен, хай на публіку всі кажуть інакше, але саме так воно і є. 

— Ну, мабуть, все ж не кожен, — м’яко сказала я.  — Бо одна справа — якісь еротичні фантазії з владним домінантом, а інша — це реально небезпечний психопат поруч…

— Не зарікайтесь, Руто, — вона усміхнулась, поглянувши прямо на мене. Цього погляду не побачать глядачі, але у мене від нього під шкірою пробіг мороз.

“Та в неї самої трохи дах не на місці”, — подумала я. Так як була знайома з деталями багатьох кримінальних справ серійних вбивць, то знала, що частині з них могли допомагати їхні дружини чи матері, які заманювали жертв,  позбувалися тіл тощо. Думаю, якби Кірин обранець не сидів зараз у в’язниці, вона теж могла б приєднатися до нього. Але хтозна... Може, вона б і не зустрілася з ним, якби його не посадили, і про нього не заговорили усі пабліки. Або вона могла випадково трапитися йому на вулиці і стати його черговою жертвою…

— Про вас говорять різне — наприклад,  що ви не кохаєте свого чоловіка, а просто хочете популярності для себе, — уколола я її у відповідь на її “не зарікайтесь”. 

— Якби я хотіла "популярності", то завела б блог і не приховувала зараз обличчя, — вона усміхнулась. — А я… Мені просто подобається, як і йому, дивитись на людей, коли щось всередині них ламається. 

— Тобто ви теж теоретично могли б вбити людину? — по спині в мене знову пробіг холодок.  — Я не маю на увазі самозахист чи стан афекту, а саме вбити для власного задоволення? 

— Це вже виходить за межі того, про що ми домовлялись. Я сказала, що хотіла. Думаю, на цьому можна і завершити, — відповіла вона спокійно.

 — Добре, — сказала я. — Будемо завершувати нашу розмову, але давайте ще відповімо на кілька запитань наших глядачів, які дивилися це інтерв’ю в прямому ефірі… Я зараз виберу найцікавіші запитання…

Я поглянула на екран ноутбука переді мною. 

“Її треба теж посадити, — писала якась жіночка. — Не можна, щоб такі, як вона, ходили поряд з нами! А її дитина — ким вона виросте, з генами свого батька-маніяка?”

Інша, на фото на аватарці зовсім молода дівчина, навпаки, захоплювалася Кірою і писала, що їй теж подобаються жорстокі чоловіки…

Серед коментарів з враженнями від ефіру, питань було не дуже багато. Але раптом мій погляд спіткнувся об одне з них…