5. Вони називають це турботою

Архів відповів не голосом.

Голосом було б простіше.

Його можна записати, розкласти на частоти, позначити як шум, видалити, а потім зробити вигляд, що нічого не сталося. EdenWorks чудово працювала з голосами. Особливо з тими, що кричали не в правильних приміщеннях.

Це «ні» пішло підлогою.

Теплою дитячою підлогою з подряпинами від іграшок. Пройшло стінами з намальованими зорями, полицею з рівними книжками, жовтою ковдрою, білим написом УТИЛІЗУВАТИ.

І всі ці речі на мить перестали бути декорацією.

Вони стали пам’яттю.

Ніка відчула, як під ногами відкриваються сотні чужих кімнат.

Лише краєм.

На щастя.

Якби Архів відкрився повністю, її б просто розірвало. А так у голові лише промайнуло: руки в борошні, мокрий шарф, стара чашка, зелена куртка, холодні ремені, голос без звуку, чиєсь «я сам погодився», чиєсь «не забувай мене», чиєсь «я не хочу бути хорошою, якщо за це мене видалять».

Ніка вхопилася за спинку дитячого стільця.

Стілець був маленький, смішний і абсолютно непридатний для драматичного порятунку світу.

Саме тому вона втрималася.

Аудитор на порозі не відступив.

Його біла маска вкрилася тонкими сірими тріщинами. Вони не були справжніми — так система реагувала, коли чула неправильне слово в неправильному місці.

— Колективна реакція архівного середовища, — промовив він. — Класифікація: зараження.

Ніка підняла голову.

— Ви навіть «я не хочу помирати» назвали б вірусом, так?

— Небажання завершення не є доказом життя.

За Нічиною спиною дівчинка дуже тихо вдихнула.

Тар змістився ліворуч, закриваючи її від бокового проходу. Глушник у його руці тремтів — пристрій майже здох, а сам Тар уже погано тримав пальці.

— Зате ваше бажання всіх утилізувати — доказ чого? — спитала Ніка. — Турботи? Оптимізації? Чи у вас одна кнопка на всі життєві ситуації?

Аудитор повернув до неї маску.

— Актив N-17 демонструє агресивну нестабільність.

— А ви демонструєте стабільну мерзотність. У кожного свої сильні сторони.

— Не провокуй, — прошепотів Тар.

— Трохи пізно.

Аудитор зробив ще один крок.

Срібний кейс у його руці розкрився без клацання. Плавно. Майже красиво. Усередині лежало овальне темне дзеркало, з якого ніби вийняли відображення й залишили тільки голод до чужих облич.

Тар зблід.

— Mirror Pain.

Ніка ще не зрозуміла, що це означає.

Зате тіло зрозуміло.

Браслет на її зап’ястку похолов. Сліпа зона стиснулася, наче перелякана тварина. Десь у грудях ворухнувся м’ятний огризок ранкової паніки клієнта, яку вона вже майже вважала відрізаною.

Аудитор підняв дзеркало.

— Фрагмент 03 буде стабілізовано шляхом контрольованого повернення болю до сумісного носія.

— Ні, — сказала Ніка.

— Ваша згода не потрібна.

— Я не згоду даю. Я оцінюю сервіс.

Дівчинка прошепотіла їй у спину:

— Він хоче покласти мене в тебе.

Ніка не обернулася.

Побачить дитячі очі, зайця без вуха, пластир із бджолою — і злість втратить форму. А все безформне EdenWorks рано чи пізно ловила, підписувала й продавала.

— Таре.

— Так?

— Твоя дохла паличка.

— Один імпульс.

— Коли скажу.

— Що ти задумала?

— Імпровізую. Це коли плану вже немає, але гордість іще не вмерла.

Аудитор нахилив дзеркало.

Темна поверхня спалахнула.

Ніка побачила себе.

Не так, як у дзеркалі свого модуля.

Гірше.

Очима системи.

PAIN SHARE N-17

ВИСОКА ПЕРЕНОСИМІСТЬ КОМПЛЕКСНОГО БОЛЮ

ЕМОЦІЙНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ КОМПЕНСУЄТЬСЯ САРКАСТИЧНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

ПОТЕНЦІЙНО ПРИДАТНА ДО ТРИВАЛИХ ПАКЕТІВ

СХИЛЬНІСТЬ ДО НЕБАЖАНОЇ ЕМПАТИЧНОЇ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ

РЕКОМЕНДАЦІЯ: НЕ ДОПУСКАТИ ДО ДИТЯЧИХ КОНТУРІВ БЕЗ НАГЛЯДУ

Ніка засміялася.

Інакше її б знудило.

— «Небажана емпатична прив’язаність». Це вони так називають «не дала винести дитину як сміття»?

Зображення змінилося.

Біла переговорна. Скляний стіл. Люди в гладких костюмах. На стіні — графік із двома лініями.

Синя показувала зниження гострого страждання клієнтів Orchid.

Червона — збільшення навантаження на нижні Pain Share-активи.

Жінка в темно-синьому костюмі сиділа біля краю столу. Молодша, ніж тепер. Волосся зібране, постава рівна, погляд холодний. На планшеті перед нею світився рядок:

N-17 ДЕМОНСТРУЄ АНОМАЛЬНО СТАБІЛЬНУ ПЕРЕНОСИМІСТЬ КОМПЛЕКСНОГО БОЛЮ.

РЕКОМЕНДОВАНО ДО ТРИВАЛИХ ПАКЕТІВ.

— Чи є ризик незворотного пошкодження? — спитала жінка.

Чоловік навпроти всміхнувся.

— У нижньому рівні все пошкодження незворотне. Ми просто краще його рахуємо.

Хтось за столом засміявся.

Жінка не сміялася.

Але підписала.

На екрані спалахнуло ім’я:

MIRA VALE

MANAGER OF HUMAN COMFORT

ORCHID / PAIN SHARE INTERFACE

Ніка перестала дихати.

Міра Вейл не била її.

Не тягла в модуль.

Не затягувала ремені.

Вона просто поставила підпис у правильному місці.

І цього виявилося достатньо, щоб роками прокидатися від чужого болю.

Зображення в дзеркалі сіпнулося.

Тепер Міра стояла біля вікна в тому самому білому офісі й говорила в невидимий канал:

— Якщо фрагмент 03 не піддається відтворенню, його треба прибрати з тестового контуру. Він тримає Нульову форму в некерованому опорі.

— Утилізувати? — спитав чужий голос.

Міра мовчала одну секунду.

— Ізолювати.

— О, — видихнула Ніка. — У вас навіть совість працює через синоніми.

Тар дивився в дзеркало так, ніби вже знав, що буде далі.

— Це Міра, — сказав він.

— Дякую. Табличка допомогла.

— Ніко…

— Не зараз.

Темна поверхня згасла.

Двері за спиною аудитора стали ширшими.