Епілог

Епілог

Минув місяць відтоді, як арештували Северіана Крайса, старшого уповноваженого радника герцога Лінурського. Напруга, що довгий час витала над столицею, нарешті почала спадати. Резонансний судовий процес і вирок Крайсу сколихнули всю дворянську спільноту герцогства, спричинивши значний перерозподіл влади та впливів.

Суд за декілька слухань і вирок був оголошений лише через місяць, після арешту. Зала засідань була ущерть заповнена: представники знаті, міські урядники, інспектори – усі завмерли в очікуванні. Коли головуючий суддя урочисто оголосив вердикт, у залі прокотився шурхіт здивування. Северіана Крайса визнали винним за всіма ключовими пунктами звинувачення. Утім, смертного вироку не прозвучало – на подив багатьох присутніх, життя опальному радникові герцога було збережено. Натомість суд призначив йому вкрай сувору кару: позбавлення всіх дворянських титулів та чинів, конфіскацію майна і довічну заборону обіймати будь-які державні посади чи займатися фінансовими справами. Фактично, Крайса цілковито усунули від влади й ізолювали від суспільного життя. Більше того, окремим пунктом вироку суд зобов’язав на один рік помістити Крайса під домашній арешт у його власній столичній резиденції, це єдине, що залишили йому та його родині. За дотриманням цієї ізоляції мав стежити магічний сигнальний контур – невидимий бар’єр навколо маєтку, переступити який було неможливо без негайного сповіщення варти.

Крайс вислухав вирок з крижаним спокоєм. Якщо в його душі й палали гнів чи розпач, на публіці він цього не проявляв. Незворушно тримаючи спину прямо, Северіан прийняв рішення суду з холодною покорою аристократа, який не звик демонструвати слабкість. Лише ледь помітно стиснуті вуста видали напруження. Під прицільними поглядами натовпу колишнього уповноваженого герцога вивели із зали – без кайданів, але під надійним ескортом.

Вирок суду мав наслідки далеко за межами самої зали. Невдовзі після суду в герцогстві розпочалися масштабні перевірки. До Лінура прибули ревізори та слідчі з сусіднього Вейнмарку й навіть зі столиці королівства. Вони ретельно переглядали бухгалтерські книги, інвентарні списки складів, державні контракти – усе, до чого міг бути причетний Крайс та його люди. За лічені тижні такі ревізії призвели до гучних чисток: багатьох чиновників усунули з посад, низку найближчих спільників Крайса заарештували. Увесь механізм тіньових схем, вибудований Северіаном протягом багатьох років, почав стрімко розвалюватися.

Для герцога Лінура падіння Крайса стало болісним ударом. Формально його Високість лишився на своїй посаді, при своєму тутулі, але тепер опинився під прискіпливим наглядом королівських інспекторів. Щоб утриматися при владі, герцог мусив нашвидкуруч обірвати всі нитки, що вели до сумнівних оборудок, якими раніше опікувався його «сірий кардинал». Без Северіана Крайса в ролі посередника й виконавця герцог стрімко втрачав свій тіньовий вплив, накопичений роками. Влада в Лінурі змістилася: відтепер кожен крок правителя контролювався, і йому лишалося змиритися з новими умовами гри.

Ріс Арден, навпаки, вийшов з цієї історії переможцем – хоч сам і не прагнув слави. За особливі заслуги у викритті змови його підвищили: відтепер Ріс обіймав посаду головного інспектора герцогства. Учорашній «мисливець за неможливими справами» очолив найвищий слідчий орган Лінура. Таке призначення було безпрецедентним, але цілком заслуженим – Арден здобув репутацію принципового та далекоглядного інспектора, який розплутав справу державного рівня, непосильну для інших.

Напарнику Ріса, Тарену Броку, доля піднесла інший урок. Офіційно Тарен отримав дисциплінарне стягнення за втечу Ріса і Ліандри з-під варти. Начальство оголосило йому догану, хоча в рапорті й значилося, що підслідні втекли нібито завдяки винятковим навичкам самої Ліандри. Тарен прийняв покарання з показною байдужістю й кривою усмішкою – він зовсім не шкодував про свій учинок. Якби довелося знов вибирати між буквою інструкції та порятунком друга, Брок без вагань зробив би той самий вибір. Тож догана його анітрохи не засмутила: головне, що всі лишилися живі, а справедливість перемогла.

Натомість двоюрідного брата Тарена, Едріка Брока – інспектора міста Вейнмарку – спіткала куди приємніша доля. За вчасно проявлену ініціативу в операції із затримання Крайса, Едрика підвищили на посаді й відзначили особистою подякою від герцога Вейнмарку. Окрім похвали, Едрік отримав почесну грамоту та щедру грошову премію. Стриманий і розважливий, він лише чемно вклонився, приймаючи відзнаку: свою справу Едрік зробив, і цього було досить.

Важливу роль у розв’язанні ситуації відіграв Орден Хранителів. Як і передбачав Ріс, Хранителі зрештою стали на бік Ліандри Мор’Лайр. Саме завдяки їхньому рішенню право Ліандри на заповіт Белена Армора було підтверджене офіційно. Орден визнав автентичність останньої волі генерала-торговця, записаної у сфері пам’яті, та легітимність усіх доказів проти Северіана Крайса, які надала Ліандра. Такий поворот подій обурив численних родичів Белена Армора. Не бажаючи втрачати величезну імперію, сімейство Арморів навіть спробувало оскаржити рішення Хранителів у суді. Проте їхній позов не мав жодних шансів. Без вагомих аргументів претенденти програли справу вщент. Репутація Ордену Хранителів не лише не постраждала – навпаки, зміцніла. Передача спадку відбулася суворо згідно з останньою волею Белена Армора, а не через амбіції та титули його родини. Суспільство побачило, що навіть найвпливовіші династії не всесильні перед лицем правди та честі, які проявили Хранителі.

Місто Лінур, переживши буремні події, поступово поверталося до спокіного життя. На вулицях було людно, торговці гомоніли на ринках, а міська варта продовжувала працювати у штатному режимі. Одначе для героїв цієї історії випробування не скінчилися. Попереду на них чекала клопітка робота – осмислити новий розклад сил і визначити власне місце у зміненому світі.