Насіння і камінь

Колись у далекому селі жив мудрий старець, відомий своєю спокоєм і розумінням життя. Одного ранку він вирішив показати учням важливий урок. Він узяв невеликий мішок з насінням і вийшов у поле.

Учні дивилися на нього, цікавлячись: що він робитиме. Старець почав кидати насіння на різні частини поля. Частина впала на дорогу, де проходили люди і тварини, частина — на кам’янисту землю, а частина — у родючий ґрунт, який був зволожений і готовий прийняти зерно.

— Чому ти кидаєш насіння на дорогу і каміння? — запитав один учень. — Воно ж загине!

Старець тихо відповів:

— Не я вирішую, де проросте життя. Моє завдання — сіяти. Життя знайде свій шлях там, де буде готове прийняти насіння.

Минуло кілька днів. Насіння, що потрапило на каміння, швидко зійшло, але не мало глибини — сонце його висушило, і воно зав’яло. Насіння на дорозі було з’їдене птахами або зім’яте ногами людей. Лише насіння в доброму ґрунті проросло, пустило коріння, виросло сильними стеблами та дало багатий урожай.

Учні спостерігали і все ще не розуміли:

— То хіба ти не даремно витратив насіння? — спитав один.

Старець посміхнувся:

— Жодне насіння не загинуло марно. Навіть те, що впало на камінь, навчило терпінню; те, що впало на дорогу, стало їжею для інших. Все має свою мету, навіть якщо ми її не бачимо.

Через роки один із учнів, вже дорослий, повернувся до того поля. Він побачив, як насіння, що проросло в доброму ґрунті, розрослося на великі рослини, які давали плоди, від яких залежало життя села. І тоді він зрозумів: мудрість старця була в терпінні і віруванні, що життя знайде свій шлях.

Роз’яснення:

Ця притча говорить про терпіння і віру. Люди часто бачать лише поверхню подій і судять про результат, але справжній успіх і плоди приходять не одразу. Наші слова, вчинки та добрі справи можуть “прорости” там, де ми навіть не очікуємо.

Сенс притчі:

Сій добро, не чекаючи миттєвих результатів. Те, що здається марним, може стати джерелом життя і радості для багатьох у майбутньому.