Майстер і глина

Жив колись гончар, знаний у своєму краї. Його глечики та вази купували навіть у далеких містах. Одного дня до нього прийшов юнак і сказав:

— Навчи мене робити дива з глини. Я хочу творити красу, як ти.

Майстер усміхнувся:

— Добре. Але знай — не глина потребує майстра, а майстер потребує глини, щоб навчитися терпінню.

Він посадив учня поруч і дав йому шматок сирої глини.

— Зліпи з неї глечик.

Юнак узяв глину, але вона кришилася, липла до рук, падала на землю. Він розсердився, зім’яв її й кинув убік.

— Вона погана!

Майстер мовчки взяв ту ж саму глину, поклав на гончарний круг, повільно змочив водою й почав обертати коло. Руки його рухалися спокійно, лагідно, ніби гладили живу істоту. І за кілька хвилин із того ж шматка глини виріс чудовий глечик.

Юнак дивився з подивом.

— Як ти це зробив?

— Бо я не сварився з глиною. Я слухав її. У кожному шматку є свій ритм, своя тиша. Якщо ти силоміць ліпиш, глина ламається. Якщо з любов’ю — вона сама покаже форму.

Після цього майстер поставив глечик до печі. Вогонь горів яскраво.

— Чому ти палиш його? — спитав юнак. — Він же згорить!

— Без вогню він не стане міцним. Вогонь не ворог, а випробування. Якщо глечик зроблений з любов’ю, він витримає полум’я й засяє ще більше.

Коли вогонь згас, майстер дістав глечик — він блищав, мов золото.

— Ось дивись, — сказав він, — така й душа людини. Бог — Майстер, ми — глина. І лише в Його руках набуваємо форми. Але щоб стати справжніми, мусимо пройти через вогонь.

Юнак мовчав довго, потім опустив голову й прошепотів:

— Я розумію. Глина не чинить опір, вона довіряє рукам. Я теж хочу навчитися такої покори.

Майстер посміхнувся:

— Коли навчишся дякувати за вогонь — тоді ти станеш справжнім гончарем свого серця.

Роз’яснення:

Ця притча — про довіру до Божої волі. Ми часто обурюємось, коли життя нас «місить» або «пече», але саме через це ми стаємо міцнішими, чистішими, красивішими. Без труднощів немає глибини, без болю — зрілості, без вогню — сили.

Сенс притчі:

Бог формує людину не словами, а випробуваннями. І якщо ми дозволимо Йому нас «ліпити», навіть наш біль стане частиною краси Його творіння.