Глечик і тріщина

Жив колись старий водонос. Щоранку він ходив до джерела, набираючи воду у два великі глечики, які носив на коромислі через плечі. Один глечик був новий, міцний і гладкий, другий — старий і з тріщиною збоку.

Щодня старий долинав до дому, і лише половина води з тріснутого глечика доходила до відра. Новий глечик пишався собою:

— Подивись, я виконую свою роботу ідеально. А ти — лише тягар. Через тебе господар втрачає половину води!

Тріщину глечик мовчав, але всередині йому було боляче. Коли вони знову поверталися до джерела, він сумно сказав водоносу:

— Пробач, я старий і марний. Через мене ти втрачаєш воду щодня. Розбий мене, і візьми інший, кращий.

Старий усміхнувся:

— Не журися, завтра я покажу тобі щось.

Наступного дня, коли вони йшли тією ж стежкою, сонце вже світило над горами. Старий мовив:

— Поглянь обабіч дороги. Що ти бачиш?

Глечик озирнувся — і побачив довгий ряд квітів, що тягнулися вздовж його боку шляху.

— Це все твої квіти, — сказав водонос. — Я давно помітив твою тріщину й посадив уздовж дороги насіння. Щоразу, коли ти ніс воду, частина витікала, і тепер уздовж нашого шляху ростуть квіти, якими я прикрашаю дім і храм. Якби не твоя недосконалість, краси б не було.

Глечик затремтів від радості. Його тріщина вже не здавалася йому ганьбою — вона стала джерелом життя.

З того часу він ішов гордо, бо знав: навіть через його слабкість Бог творить добро.

Роз’яснення:

Кожна людина має свої «тріщини» — недоліки, слабкості, біль. Але саме через них Бог часто проливає світло й милість у цей світ. Ми можемо вважати себе непотрібними, а тим часом наше страждання поливає чужі серця.

Сенс притчі:

Не соромся своєї недосконалості — вона може бути благословенням для інших. Бо навіть тріснутий глечик здатен напоїти квіти вздовж дороги.