ПритчІ
Під куполом
Я пташеняток пам'ятаю,
Що більше за усе хотіли -
У далечінь до небокраю!
І в мріях все туди летіли...
Але покинути домівку
Прозорий купол заважав.
У вільну, бажану мандрівку
Він пташеняток не пускав.
Його колись побудували
З міцного і товстого скла.
Вітри його не продували,
Ніяка буря не сікла.
А небо! Та воно ж безкрайнє!
І хто ж з птахів туди не хоче?!
О клятий купол... Є бажання
Його на друзки розкурочить!
А час ішов, спливали роки;
Птахами стали пташенята -
В житті повинні перші кроки
Зробити, наче немовлята.
І раптом купол розчинився.
Летіть! На вас чекає небо.
Нарешті шанс такий з'явився -
Свободи втамувать потребу.
Абияк наспіх всі простились
Із затишним та рідним лісом.
Не знати як і опинились
Уже не під, а над навісом.
Ще трохи пташки покружляли,
На купол дивлячись востаннє.
Та хто куди повідлітали,
Забути щоб життя недавнє.
Одна, немов Ікар міфічний,
В бажанні сонця досягнути,
Закінчила життя трагічно,
Її уже не повернути.
А другу вітром підхопило,
Туди-сюди її кидало,
Як корабель, що без вітрила...
Життя бурхливим морем стало.
А третя пташка наша мила
В чужі ліси чимдужч гайнула.
І там гніздечко своє звила,
Про рідних вже давно й забула.
О скільки їх, птахів і пташок...
І кожен має власну долю:
Хтось залетів під чийсь піддашок,
А хтось - у клітку, у неволю.
Та всі вони уже згадали
Той купол із міцного скла:
Вітри його не продували,
Ніяка буря не сікла...
Відредаговано: 01.10.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
