Дорогий годинник

Хотів я дорогий годинник,
бо більше нічого хотіти.
Є заміський в мене будинок,
і за кордоном вчаться діти.

Ланцюг я золотий купив,
що задушить мене спроможний.
Але зап'ястя пропустив -
воно завжди було порожнім.

Хотів швейцарський механізм,
точніший за удар секири.
Сліпив щоб золотом до сліз,
а ремінець щоб був зі шкіри.

Заїхав я у магазин,
бо не довірив інтернету.
Не шкода витратить бензин
для довгожданого моменту.

Готовий витратить я був
(годинник щоб уже не втік)
усе за тиждень що здобув,
а хтось здобув би лиш за рік.

І розгубився як зайшов
від розмаїття і краси.
Аж раптом напис я знайшов
"У мене вже немає сил..."

У магазині на стіні 
було зображення дитини.
Під ним: "Допоможіть мені!
Я помираю від пухлини!"

Мені дивились прямо в душу
малого хлопця оченята.
"Тобі допомогти я мушу,
щоб веселив ти маму й тата.

І щоб почули ще вони
дитячий твій веселий сміх.
О, Боже, хлопця борони!
А я лиш грошей дам своїх..."

До мене жінка підійшла:
"Який годинник ви б хотіли?"
Такий вона б тут не знайшла -
щоб надавав би дітям сили!

Пройшло півроку. Як завжди
я вдень вигулював собаку,
і чую: "Дядечку, зажди!" -
біжить до мене хтось у парку.

Впізнав серйозні оченята,
хлопчисько той мене гукав.
За ним ішли і мама з татом,
я їм рукою помахав.

"Ви так годинника хотіли", -
підбигши хлопець той сказав.
І обійняв мене щосили,
та іграшковий свій віддав.

Це найдорожчий подарунок,
за мою скромну благочинність!
Ніякий банківський рахунок
не перевершить його цінність.