ПритчІ

Біле поле

Лежить безкрайнє біле поле,
Укрите кригою і снігом.
Тим полем люди йдуть поволі
Всі різні статтю і за віком.

Слизька дорога й небезпечна,
Та янголи вгорі літають.
Перед людьми украй доречно
Пісочком стежки посипають.

Та людям очі зав'язали
І полем йдуть вони наосліп.
Свободу їм подарували,
І напрямків багато досить.

Хтось падає й кричить від болю:
Несе його, куди дме вітер -
Назад-вперед, кляне він долю;
І тіло, все в синцях, побите.

Аж раптом ноги випадково
Стають на стежку... Слава Богу!
Вщухає вітер тут раптово.
Яка ж чудова ця дорога!

Людині треба пильність мати:
І щойно на слизьке знов стане,
Швиденько ногу слід прибрати,
Бо знов впаде... А потім встане?

Є й люди, що повзуть по кризі.
Їм не болить. Нащо‌ ходити?
Та лід у них ввійшов ізнизу -
Для багатьох так легше жити.

Хоч поле те на вид безкрайнє,
Та обрій кожен бачить різний.
І ось до нього крок останній,
І ось темніє, час вже пізній.

Лежачим кого час застане -
Крізь лід провалиться миттєво.
А встигне хто, на стежку стане -
Тих янголи уносять в небо!

Сергей Величко

Подобається

#1944 в Різне
#465 в Поезія

У тексті є: притчі, правда життя, релігія

Відредаговано: 01.10.2023

Додати до бібліотеки

Поскаржитись