Йшов дурень по вулиці, ніс діамант,
Недбало угору його підкидав.
Хитав головою, немов музикант,
Дорогою різне каміння збирав.
Усе, що знаходив, в кишені собі
(А в куртці й штанах їх багато було)
Запихував, наче якісь там скарби,
Як білка горіхи наносить в дупло.
Ще камінь лежить, а вже місця нема:
Вже куртка обвисла і рвуться штанці.
І дурень той викинув свій діамант,
Підняв камінюку й поніс у руці.
Відредаговано: 01.10.2023