Частина 1. Злочинець-жертва

«15 січня 2022 року місто Лівославне сколихнула подія. Яка саме: чи позитивна, чи негативна, висновки робити читачам. В місцевій колонії було знайдене тіло одного з ув'язнених. Леонтій Судецький відбував термін за державну зраду. 

 Деталі особової справи зазначили, що в 2014-2015 роках вищезгаданий персонаж служив добровольцем на території Луганської області, оскільки сам був родом звідти і пішов захищати Батьківщину, перед тим вивізши дружину і двох дітей в безпечний для того часу Хмельницький. В 2016 за невизначених обставин переходить на сторону бойовиків і добровільно воює у складі ополчення, яке на той момент бере участь у найзапекліших боях на Донбасі. Через пів року потрапляє у полон, а звідти під кримінальний суд, який присуджує йому вирок: "п'ятнадцять років ув'язнення". Відразу після оголошення його відправляють у колонію суворого режиму в Лівославному, де він був навіть зразковим ув'язненим, не піднімав бунти і ніколи не чинив опір.»

 Такі дані прочитав майор Макар Топільницький у публічній групі з соцмереж. 

— Який висновок можете зробити?— відкладаючи телефон, запитав офіцер в Леоніда, який тільки закінчив експертизу на місці вбивства. 

 — Макаре Олександровичу, вбивство відбулося уночі, близько четвертої години ранку. Можу зробити припущення, що смерть спричинила не колоті рани в області живота ножем, а через загадкову речовину, яку поки що не встановити без додаткових аналізів. Про її наявність свідчить дивний синюватий колір шкіри, я б сказав схожі симптоми як при інсульті. Далі потрібно робити розтин. 

 — Самогубство виключаємо?— уточнив Макар. Однак експерт запевнив його, що вчинити самогубство таким способом практично неможливо, оскільки жертва б не смогла нанести собі таку кількість ударів. 

 Топільницький записав усі важливі елементи в нотатник і почав опитувати кожного, хто був на робочому місці з працівників. Всі підтвердили, що ув'язнений був дійсно зразковим представником криміналітету, навіть ворогів немав. Алібі у всіх знайшлося на момент скоєння злочину, а в колонію в такий час нікого з посторонніх не могли впустити.

 Майор зрозумів, що результати опитування не дадуть ніякого результату, тому відправився у відділок. Перебування на території колонії нічого б не дало, тільки ще більше і більше виснажувало чоловіка. Хоча він і поєднав своє життя з таким видом діяльності, але це не означає, що колонія — це місце, де йому максимально комфортно. 

 Ще раз прочитавши усю особову справу, він прийшов до висновку, що наступними опитуваними повинна бути сім'я.

 Абсурдом би було викликати дружину вбитого з двома дітьми, тому він лояльно поставився до ситуації і виїхав до Хмельницького, де вони якраз і проживали з 2014. Та й їхати усього пів години.

 — Я не маю найменшого уявлення хто це міг зробити.— відповідала вбита горем дружина загиблого. 

 Наш головний герой не мав великого бажання співчувати сім'ям жертв. Але ця жінка і так натерпілась. АТО, перехід чоловіка на сторону бойовиків, взяття його в полон нашими добровольцями, суд, ув'язнення. І це тільки, якщо не брати до уваги легкі побутові проблеми з якими стикається кожна українська родина, а в даному випадку — матір-одиночка. 

 — Мій чоловік перейшов дорогу багатьом структурам.— продовжила вона.— СБУ, ГУР, ворожі спецпідрозділи, навіть не знаю кого ще можна згадати. Усі мали його ім'я занесене до чорного списку. Його шукали всі. Навіть ті, хто не мав його шукати. 

 — Що ви маєте на увазі? У Леонтія, крім державними структур, були ще якісь вороги?

 Майор клацав ручкою, продовжуючи опитувати свідка. Напруження зростало в кімнаті. 

 — Та ні ніби. До мене часто телефонували його чи то друзі, чи хто, я перший раз чула їхні імена. Вони хотіли зустрітись з ним, але самі розумієте, що це було неможливим. 

 — Коли ваш чоловік потрапив у полон до наших? 

 — 16 грудня 2016 р. 

 Ще декілька клацань ручкою, які не дали ніякого результату. Жінка не промовила ні слова, незважаючи на наполягання поглядом. 
 Тут можна зробити висновок або вона щось знає більше і мовчить, або в неї просто немає сил боротися з цим всім самотужки у такому великому світі.

 — Поки що наша розмова буде закінчена. Але якщо виникнуть питання, то я буду викликати вас у відділок. Гарного дня. Допобачення.

 І так, я звісно перепрошую, що не зробила відступу від теми, тому швиденько виправляю помилки. І так наш головний герой — Макар Олександрович Топільницький — отримує на стіл загадкову справу у якій немає відповіді на очевидне питання: «Хто вбив нікому не потрібного військового злочинця?». Наш офіцер має досить великий досвід у справах кримінального характеру, від маніяків (тире) просто вбивць до замовних вбивст. Про справи з торгівлею зброї чи наркотиками навіть не згадую. Не один проклинає Топільницького за те що той перекрив йому бізнес і посадив за ґрати переосмислювального терміну.

 Ну, в даному випадку, тут трішки складніше. Хоча, офіцер зробив припущення, щодо версії з замовником. Правда, його ще треба знайти, якщо такий звісно існує.

 Поки наш поліцейський хитався по заторах Хмельницького, то з лабораторії прийшли висновки експертизи. Працівники напрочуд швидко впоралися з цим.

 Топільницький влетів в кабінет до експерта, як той біс, чи які ще там порівняння можна використати.

 — Ну.. Що там, Льонь? Які результати?

 Нетерплячка брала офіцера всіма можливими методами. Хотілося хоча б якусь зачіпку рухатись далі, але уви, його надія була марною:

 — На тілі загиблого не знайдено жодних відбитків пальців чи слідів біоматеріалу, навіть волосини чи слюни. І ще, з приводу отрути я був правий, в крові знайдено велику кількість тираміну. Він підвищує тиск, рівень цукру. Доза була смертельною тому смерть наступила десь через 5-7 хв після введення.

 — Поясни простому люду про тирамін, я не супер розбираюсь в хімії.— перебив опер експерта.

 — Це алкалоїд, виводять з омели або грициків. Він підвищує артеріальний тиск та звужує судини. Крім того присутні домішки кофеїну, дія якого тобі відома. Якщо кофеїн ще десь можна знайти, чи вивести з аптечних препаратів, то з тираміном складніше буде. Ну або на території України з'явилась нова біолабораторія.