25

На порозі стоїть Крістен. Моя колишня дружина.

На мить я застигаю, наче забувши, як дихати. У грудях неприємно стискається, шок пробігає тілом, і мої пальці мимоволі стискаються в кулак. Чому вона тут? Для чого прийшла? Думки розбігаються в сторони, але все це займає лише частки секунди. Зовні я спокійний, але всередині буря змішана з гнівом і... ще чимось, що я не хочу визнавати.

- Привіт, Блейк, - її голос звучить м'яко, але я напружуюся, як тільки бачу її. Крістен стоїть на порозі, темне волосся вільно падає на плечі, а на ній легке плаття ніжного кольору, яке підкреслює її фігуру. Погляд її глибоких очей сповнений кокетства, але водночас відчуваю, як у грудях стискується від суперечливих емоцій.

- Навіщо ти прийшла, Крістен? — питаю прямо, намагаючись не видати роздратування.

Вона не відразу відповідає, але її погляд сповнений впевненості.

- Не гнівайся так, - каже вона з легкою усмішкою, - Ти ж все ще сердишся на мене за той вечір, так?

Я миттєво переношусь думками до того вечора. Як повернувся з Елайною в будинок після вечері у її батьків, як зірвався до Крістен, думаючи, що щось трапилося. Як я відчував, що мав допомогти. Але все виявилося брехнею. Я заплющую очі, намагаючись видавити цей спогад з голови.

— Я приїхав, бо думав, що у тебе проблема, — відповів хрипко.

— А натомість ти знайшов мене саму… І я чекала на тебе, — каже вона з удаваною невинністю. — Але якби я була тобі байдужа, ти не кинувся б до мене так, як тоді.

- Це була помилка, - заперечую я, відступаючи на крок назад. О так, гнів вирує моїми венами, як тільки я згадую її спробу заманити мене в ліжко. Не вийшло, - надто я вже був розлючений, коли дізнався, що мене просто-напросто обкрутили навкруг пальця. Не найкраща її риса, хоча, маю зізнатись, колись вона додавала неабиякої пристрасті у наші стосунки.

- Ні, Блейк, - вона підходить ближче, її голос стає нижчим, м'якшим. — Ти сам приїхав, не відправив когось іншого мені на допомогу. Чому? Зізнайся вже, Блейк, ти не можеш повністю відпустити мене.

Я напружуюсь, відчуваючи, як мої власні думки починають заплутуватися. Вона продовжує натискати, і я розумію, що опираюсь, але все це викликає глибокі сумніви. Справді, чому тоді я поїхав? Чому не відправив когось іншого? Напевно, тому що я не мав часу про це думати. Все, що я знав, – треба допомогти, а про решту можна було подумати потім.

— Перестань, Крістен, — говорю, але мої слова звучать непереконливо навіть для мене.

Вона наближається ще ближче, і я відчуваю її тепло поряд. Вона тягнеться до мене, її губи так близько, і все всередині мене кричить, що це неправильно. Але ніби проти моєї волі, я не відштовхую її.

Мить — і її губи опиняються поряд із моїми.

Я миттєво ловлю себе на думці про дочку, вагітність... Елайну. Картинки мелькають, проносячись через голову, в голові дзвенить від усіх цих думок — Сара, Елайна, дитина... І в той же час нічого, тільки ця мить. Чаша терезів нахиляється - і в одну мить все вибухає.

Її поцілунок накриває мене зненацька, як хвиля. Я залишаюся нерухомим, і в якийсь момент усвідомлюю, що час втрачає свою силу. Це як крок у темне минуле, але є одна маленька деталь - я впевнений у тому, що давно залишив його позаду.

Спокусився, чи все-таки ні?)