5

Ця ніч виявляється важкою. Думки про те, що вчора між нами майже сипалися іскри, буквально вганяє мене в ступор. Спогади про нашу розмову, повну напруги та взаємних дорікань, безперервно крутяться в голові. Напевно це вперше з моменту нашого знайомства, коли все зайшло так далеко. Я пішла, голосно грюкнувши дверима, а він навіть не намагався мене зупинити. Звісно, ​​він би не став.

Подумати тільки, наскільки глибоко цей чоловік зміг проникнути в моє життя, залишивши такий слід у душі. Мені важко усвідомлювати, що я маю їхати до клініки, щоб довести Блейку свою вірність. Думка про це майже руйнує мене. Але я розумію: якщо не зроблю цього, втрачу його назовсім. Де ж та Елайна, яка ніколи не погоджувалась на менше? Де та безтурботна, життєрадісна дівчина, в яку хлопці закохувалися натовпами? Але найголовніше, коли я настільки перейнялася Блейком, що готова випрошувати у нього найменшу увагу? Саме тому я напевно йду на будь-які поступки. Я все ще вірю, що він по-справжньому змінить своє ставлення до мене після того, як дізнається правду. Він зрозуміє, що я далеко не обманщиця і все набагато серйозніше, ніж мені б самій хотілося. 

А я ж ніколи раніше навіть не допускала думки про те, щоб по-справжньому закохатися. Підлітковий вік не беру до уваги, - я тоді мало розуміла взагалі про кохання. Та цей чоловік вже проростає в мене, як коріння, і я більше не можу це контролювати. Я відчуваю, що втрачаю себе і нічого з цим не можу вдіяти. Чи не хочу?..

Абияк упокоривши все-таки важкі думки, я збираюся і виходжу з дому, вирішуючи думати не про емоції, а просто зробити те, що повинна. До десятої ранку я під'їжджаю до клініки, яка знаходиться на окраїні міста. Усередині все виглядає стерильно і строго: білі стіни, м'які крісла в холі та стійка ресепшну, за якою сидить привітна дівчина.

Підходжу до стійки, і мене зустрічають привітною усмішкою.

— Доброго ранку, у мене запис на десяту. Блейк Моріс про все домовився, — інформую я, анітрохи не сумніваючись у тому, що його ім'я тут добре знають.

Дівчина за стійкою киває мені, звісно, про все вже поінформована:

— Доброго ранку, міс Елайно. Блейк Моріс поки що не приїхав. Ви можете почекати у холі. Бажаєте чашку кави або чаю?

— Ні, дякую, — відсторонено відповідаю я, — я просто зачекаю.

Я відходжу в зону очікування, де хвилина за хвилиною тягнуться наче жуйка. Минає час, а Блейк так і не з'являється. Я починаю хвилюватися, і сама не помічаю, яу моє занепокоєння переростає в нервозність. Зрештою, коли хвилювання досягає піку, я вирішую зателефонувати йому, але він скидає дзвінок. Якого біса? Намагаюся знову, але він не відповідає. Тим часом дівчина за ресепшн нагадує про себе:

— Міс Елайно, вже час, лікар давно на вас чекає.

— Вибачте, — я намагаюся ввічливо посміхнутися, хоч усередині все так і натягується від напруження. - Я не можу додзвонитись до Блейка, а ми домовилися піти разом.

Дівчина з розумінням киває, чемно посміхаючись:

- Можливо, він затримується. Я можу перевірити, чи є інформація про його приїзд.

— Добре, дякую.

Коли дівчина йде, я знову телефоную Блейку, але і тепер він мене ігнорує. Стискаючи зуби, надсилаю йому повідомлення, але відповіді немає. Чому він примусив мене сюди приїхати, коли сам зник, наче крізь землю провалився? Чи це такий задум? Виставити мене дурепою і принизити ще більше? Повірити не можу, що він це зробив. Ні, цього просто не може бути. Я відчуваю, як у моїх венах кипить гнів. 

Все, з мене досить.

Я встаю і рішуче прямую до виходу. Дівчина, помічаючи це, стривожено гукає мене:

— Ви вже йдете? А як же…

— Вибачте, я змушена відмовитися від прийому, — кажу я, намагаючись зберігати холоднокровність, незважаючи на емоції, що киплять усередині мене. — Дякую за розуміння.

І, так і не дочекавшись відповіді, я покидаю клініку, відчуваючи, як з кожним моїм кроком гнів на Блейка тільки посилюється.