3

Коли ми опиняємось на під'їзному майданчику біля будинку Блейка, все мені здається якимось незнайомим, ніби я дивлюся на це вперше: і сірий облицювальний камінь на стінах, і витончені чорні стулки на вікнах, і ковані поручні, що обрамляють сходи гострими завитками. Блейк легко провертає ключ у замку, пропускаючи мене першою. У передпокої вмикається світло, і я відразу помічаю порядок, що панує в квартирі.

Все настільки акуратне та охайне, як на картині художників-ідеалістів. Виглядало б навіть нудно, якби душу квартири не заполонив палкий та ексцентричний характер її господаря.

Я почуваюся вразливо, а ще не можу зрозуміти, навіщо він привіз мене до себе. Якась частина мене, вразлива і тендітна складова душі хоче вірити в те, що він змінив свою думку і перейнявся до мене почуттями, але інша я розуміє, що зробив він це далеко не з глибокої любові та прихильності до мене. 

- Заходь, - Блейк подає голос, відступаючи ширше, бо зауважує, що я надто довго не наважуюсь увійти. 

Але насправді це далеко не через нерішучість. Негативно хитнувши головою, я раптом відмовляюся заходити, обійнявши себе руками. Раптом мені різко розхотілося це робити, як і нав'язувати себе господареві цього будинку. 

- Ну, кажи, - глухо вигукує він, ніби я набридлива дитина, яка не бажає дати йому спокій. - По очах бачу: тобі є що сказати. 

Я випалюю, як на духу:

- Ти обіцяв, що скажеш причину, через яку ти за мною повернувся, як тільки ми приїдемо. Ми тут, Блейк, і я чекаю відповіді на своє запитання, - мені чується маленьке зітхання Блейка, яке не означає нічого доброго, і я все-таки добиваю його запитанням: - Чому ти приїхав до лікарні і вирішив залишити дитину? 

- Передумав, - він так різко і швидко відповів, що я навіть не одразу усвідомлюю, що він мені сказав. 

- Якщо ти думаєш, що мене влаштує така відповідь, то ти помиляєшся, Блейк, - мало не кричу йому в спину, коли він повертається і йде в інший бік, здається на кухню. – Я хочу щирості, а ще чесності. Мені не потрібно, щоб я вичавлювала з тебе щипцями те, чого ти дати мені не в змозі. 

– Як же з вами жінками складно. Не приїхав - погано, приїхав - теж погано, - роздратовано кидає він десь із лівого крила будинку і відкриває верхні дверцята шафки, в цей момент повертаючи до мене обличчя, і я бачу в його очах те ж саме роздратування. - У вас хоча б якась постійність у чомусь є, Елайно? 

Сказати, що мене це вивело з себе, нічого не сказати. 

- Ти зовсім не розумієш, як влаштовані жінки. Знаєш, я тепер розумію, чому ти досі самотній. І я майже впевнена, що це дружина пішла від тебе, а не ти її покинув. 

Блейк матюкається собі під ніс і дістає з верхньої шафки пляшку віскі, наливаючи собі в келих.

- Тату, та! 

Бадьорий голос десь із надр будинку говорить про те, що договорити нам сьогодні явно не дадуть, як і втім залишитися наодинці. 

Знову вилаявшись, він ховає келих і пляшку в шафку, а потім повертається, упершись попереком у стільницю якраз вчасно. 

- Здрастуйте, - Сара різко загальмовує, побачивши мене, що так і залишилася в передпокої, а потім обережно звертається до батька, явно підбираючи слова. - Тату, ти можеш зайти до мене, коли звільнишся, я хочу тебе дещо запитати. 

- Запитуй зараз, - замість келиха з віскі, тепер Блейк наливає собі у склянку води. Голос його рівний і беззаперечний. Може, до Сари ще не дійшло, а от я відразу розумію: він не жартує.

- Але в будинку сторонні, я не можу, - незграбно бурмоче дівчина. 

- Саро, кажи.

Блейк відповідає з натиском і твердістю, властивим батькові, так що тепер думаю Сара і сама розуміє, що краще послухатись, аніж зазнати батьківського гніву. 

- Гаразд, - покірно погоджується дочка. - У Белли завтра вечірка вдома. Будуть усі, навіть Сандра відпросилася у батьків. Можна я піду? 

- З ночівлею? 

- Ну тату, я думаю, що вечірка не затягнеться, але я завжди залишаюся в неї, потрібно буде допомогти поприбирати і...

- Ти не підеш до Белли на вечірку, - обриває Блейк, так і не дослухавши. - Сидітимеш удома і робитимеш уроки. 

- Але зараз канікули, тату! Які уроки? 

- Значить, готуватимешся до навчального року. Я все сказав, Саро.

Після його різкої відповіді в кімнаті повисає тиша. Сара завмирає, її обличчя стає серйозним, і вона наче прислухається до чогось, чого я не можу зрозуміти. Погляд між батьком і дочкою стає напруженим, ніби вони обмінюються невидимими знаками, не призначеними для чужих очей. Ця пауза сповнена недомовленості та якоїсь прихованої таємниці, яку я не можу розшифрувати.

Що відбуваться?

Я відчуваю, що повітря в кімнаті стає щільнішим, а моє власне дихання зростає.

Блейк не відводить очей, і його обличчя зберігає холодну незворушність в той час як з обличчя Сари сходять усі фарби. У цій тиші я бачу, як між ними пробігає блискавка нерозуміння та врешті мовчазної згоди. Ще кілька секунд і плечі Сари повільно опускаються, вона видихає. Вона здається. Цей момент заповнює мене відчуттям, що я спостерігаю за чимось особистим та важливим, що не призначене для мене.

- Вічно він зі своїми правилами та вказівками. Зануда, - кинувши на мене ображений погляд, явно призначений не мені, а батькові, Сара поспішно ховається у своїй кімнаті, бурчачи собі під ніс про те, наскільки несправедливий і тлінний цей світ. І ось нарешті ми знову залишилися вдвох. Раніше я була надто оповита вразливістю і вдячністю, але зараз дивлячись на Блейка, що тримається стороною, я розумію: зовсім не з великого кохання і бажання він це зробив. Тоді в чому річ?

– Ну? - не дозволяючи затягнутися цій дурній паузі, питаю я, все ще відчуваючи відголоски недавньої паузи. - То що тебе змусило передумати? Ти ж уперто відмовлявся вірити в те, що я можу бути вірною одній людині і що це твоя дитина. 

Чесно кажучи, сказано це було надто голосно і кричуще, але так вже склалося, що з моменту нашого знайомства я справді перестала дивитися на інших чоловіків і навіть думати про них в інтимному ключі.