31

Я ніколи не думала, як живу. Я не була обмежена. Ні в чому. У мене було не так багато запитів, але все ж таки чоловіки ніколи мені не відмовляли, чи то вечеря в дорогому ресторані, спонтанні квитки на відпочинок, або новий телефон. Я не з тих, хто нахабно користується їх товстими гаманцями, але вважаю, що дівчина має твердо стояти на ногах. Я працюю, у мене достатньо грошей, щоб прогодувати себе та задовольнити свої хотілки. Хоча й ніколи не відмовлюся від уваги, будь то дорогий подарунок чи смачна вечеря. У всіх випадках, чоловіки самі виявляли ініціативу, мені ніколи не доводилося випрошувати у них щось. Але все змінюється, життя тече різними потоками і я розумію, що тепер опинилася на іншому боці берега.

Багато хто з них готовий був звернути гори, щоб я залишилася з ними. Але чомусь жоден не зачепив мене настільки, щоб я кинула заради нього все. Жоден, крім Блейка. Я не можу обіцяти, що зміню свої вироблені роками звички та уклади, стану слухняною домогосподаркою і покірно чекатиму щовечора його з роботи з горою перемитого посуду та смачною вечерею, але клянуся, я готова залишити дитину і стати кращою, якщо він змінить своє рішення. 

У коридорі лікарні я зупиняюся і довго дивлюся на двері, не бачачи їх. Там, за шматком тонкої блакитної деревини лежить на лікарняному ліжку чоловік, який зумів докопатися до глибини мого єства і посіяти там зерна почуттів. 

Розумію, що ніколи ще не принижувалась перед чоловіками. Я ніколи не чатувала на них, не випрошувала уваги і навіть сама йшла геть. Зазвичай мені вистачало кількох зустрічей, іноді навіть однієї, і здебільшого ми розходилися мирно. Але Блейк перевершив усіх. Моя темна конячка геть-чисто відмовився мене вислухати і бачитися теж не хоче. І ось я все одно стою під цими дверима і якихось кілька хвилин відокремлює мене від нього. Моє дихання глибоке і повільне, думки плутані і розрізнені, що розпливаються брижами по свідомості, як вода від кинутих до неї камінців. Мені потрібен час, щоб усвідомити, що тепер я дивлюся на знайомі речі зовсім по-іншому. І постійно порівнюю. Елайна, яка звикла жити легко, яка брала від цього життя все тільки найкраще, тепер опинилася у великому і безвихідному глухому куті. 

Відчиняю двері та заходжу без стуку. 

Прямокутні монітори та апарати з довгими катетерами не можуть перетягнути увагу від Блейка Моріса, що лежить на лікарняному ліжку. Мені не вкривається купа перев'язок, що оперізують його тіло, садна на обличчі і синці від свіжих ран, але це все меркне на тлі його вугільних очей і високо піднятих брів. 

- Ти?

І скільки ж здивування та настороженості у погляді. Я вдаю, що не ображена, хоча чому власне я маю стримуватися? Підтискаю тісно губи, заходжу мовчки, зачиняючи за собою двері, якимось шостим почуттям чітко вловлюючи, що я небажаний гість. 

- Так, я. Ти сказав, що у лікарні. Я вирішила відвідати тебе. Чи ти настільки не радий мене бачити, що навіть не здатен прикинутись?

І все ж таки не можу втриматися від уїдливого тону. 

- Елайно, - Блейк видихає тяжко, хитаючи головою, ніби я настирлива дитина, від якої він все ніяк не може відмахнутися, і я так само переконуюсь, що він не радий мене бачити. Я вже й сама не рада, що приїхала. Все ж таки десь я не помилилася і передчуття говорило мені, що нічим хорошим це не закінчиться. 

- Елайно, я ж тобі сказав, що все скінчено. Я не хочу, щоб ти чекала від мене більшого. Мені не потрібні стосунки. Зрозумій це нарешті. 

- Я вагітна, Блейк, і це не жарти. Невже ти не розумієш?.. - Видихаю здивовано, хоча і розумію, що зараз до нього не достукатися і це ще більше вбиває. - Ну чому ти не віриш мені? Чому тобі так важко повірити в те, що це сталося, і я справді вагітна? 

По правді, прозвучало це як вередливість скривдженої дитини, але нічого не можу з собою вдіяти: я відчуваю, як кров у моїх артеріях та венах починає вирувати шаленим потоком. 

- Може тому що ти занадто часто користуєшся увагою чоловіків? - раптом обрубує він. 

- Але ж у мене нікого не було, крім тебе! - випалюю я, і розумію, що це прозвучало надто самовіддано. - За останній час ти був єдиним чоловіком, з яким у мене сталася близькість. 

Мій голос хрипне і обсипається, якимось чином я відчуваю, що моя стійкість руйнується і пробивається слабкість. Я стою навпроти нього, опустивши руки у розпачі, і в очах стоять сльози. Я хочу, щоб він мені відповів. Щоб зізнався, чому виявився таким покидьком. Хочу, щоб цього разу він не заперечував. Але ми не в гарній казці, а я не головна героїня з романтичного фільму, щоби все було так, як я хочу. Рот Блейка перекошений, руки, витягнуті вздовж тіла неймовірно напружені і зведені в кулаки, я бачу, що йому неприємна ця розмова. 

- І я маю в це повірити? Ще скажи, що до нашої зустрічі ти була незайманою. 

- Ні, я не була незайманою, - криво посміхаюся, намагаючись зробити тон витриманішим, чомусь мене зачепили його слова. - Але й не така вітряна, як ти думаєш, - на якусь мить я замовкаю і все-таки вирішую додати трохи  тихіше: - Я не сплю, з ким попало. 

- Тобі нагадати, як ти обжималася зі своїм другом відразу ж наступного дня?

– У нас нічого не було! - знову вигукую, розуміючи, що надто багато емоцій мене переповнює, тоді як він залишається холодним льодом. - Він просто друг. 

- І тому ти з ним цілувалася взасос у машині, - знову б'є вбивчим спокоєм. 

Я тут же поникаю, розуміючи, що він має рацію. Як же йому пояснити, що те, що він бачив лише міраж, не більше. 

- Блейк, я...

- Скільки у тебе було чоловіків, Елайно? 

- Ти справді хочеш знати? 

Блейк міркує секунду-другу, перш ніж відвести погляд. 

– Ні. Напевно ні. 

Він твердо хитає головою, дивлячись кудись у вікно, і я розумію, що це справді так. Я підходжу ближче і скорочую дистанцію між нами, при цьому невідривно дивлячись йому у вічі:

- Ти хотів доказів, але їх у мене просто нема. Вибач, що завагітніла від тебе, але так вже склалося, що ми обидвоє були одурманені, ти був надто безтурботний, забувши про захист, а я чесно кажучи взагалі не думала, - тут повисає пауза, до мене приходить усвідомлення всієї безглуздості ситуації і я здаюся, опустивши з видихом плечі: - Я всього лише хотіла поцікавитися, як ти почуваєшся, але так розумію, говорити що-небудь ти не збираєшся. Розповідати, що трапилося, теж.