26

- Кім??

Мій ошелешений голос розрізає тишу, що зависла.

Я застигаю здивована і не можу вимовити й слова. На порозі квартири стоїть зарьована Кім із валізою. Щойно вона подзвонила у двері, і я в очікуванні кур'єра спокійно пішла відчиняти, навіть не підозрюючи, що замість доставки пізнього сніданку побачу там свою подругу.

- Що трапилося? Ви посварилися з Кейном? - в голову стріляє перша думка, яка здається найближчою до правди. Хоча ще вчора вона говорила зі мною по телефону, щаслива до небес. Я нічого не розумію.

- Ні, Ел, - Кім закочує валізу всередину, стукаючи невеликими підборами в нашу орендовану квартиру. - Я вагітна.

Вона зупиняється і засуває довгу ручку валізи, дивлячись на мене прямо.

У мене кудись пропадає дар мови. Що, перепрошую?

- Тобто справа не в цьому, - швидко виправляється Кім. – Я все розповіла батькам. Тато... Він сказав, що вб'є Кейна.

В її очах з'являються сльози і подруга жалібно прикушує губу. Серце важко стискається від співчуття і мої власні переживання якимось чином кудись йдуть на задній план.

- Боже, Кім, - я підходжу ближче і обіймаю її. Подруга кидає свою валізу і тиснеться у відповідь, наче тільки цього й чекала. - П'ять років минуло. А він так само ненавидить Кейна?

Кім тихенько киває мені в плече, схлипуючи.

- Я зібрала всі свої речі і сказала, що більше до них не приїду, - насилу вимовляє вона. - Боже, я навіть нічого не сказала Кейну. Просто зібралася та поїхала вранці. Він же там божеволіє.

Кім знову схлипує, все стираючи сльози, що біжать по щоках. Вона виглядає такою нещасною, що я вже геть забуваю про свої проблеми.

- Заспокойся, будь ласка, - гладжу її по голові, посміхаючись краєчками губ. - Хочеш, я з ним поговорю?

- Ні, Ел, не треба.

Кім хитає головою, стираючи долонею вологі щоки. Потроху бере себе в руки, дивиться на всі боки, помічаючи на столику мою сумочку і туфлі.

- Ти кудись збираєшся?

– А? Так... У мене це... Побачення, - вигадую на ходу, хоча моє останнє побачення відбулося рівно в той момент, коли я відшила Ітана. Що дивно, бо раніше я дуже любила це заняття. Де це бачено, щоб Елайна Елмерз не ходила на побачення. Видаю смішок на свою ж думку. Ось тепер і бачено.

- Ти як завжди у своєму репертуарі, - Кім сама несильно посміхається. - Розкажеш, чому ви з Фредеріком розлучилися?

- Якось потім, - відповідаю ухильно, не виявляючи бажання говорити зараз про це. - Кім, я не піду нікуди, ти тільки скажи. Хочеш, я з тобою залишусь?

- Ось ще, через мене побачення скасовувати. Ні, Ел, ти йди, - Кім стирає куточок ока, шмигнувши носом і бере себе в руки, посміхається крізь тоненьку пелену сліз. - А я поплачу трохи і заспокоюся. Гормони напевно пустують, от і плачу.

Ага, мабуть у мене теж гормони.

- Впевнена? – перепитую насторожено.

- Так, Ел, впевнена. Йди вже.

Кім знімає туфлі, починаючи як ні в чому не бувало розкладати свої речі. По її вигляду і не скажеш, що вона глибоко засмучена. Хоча й знаю, що вона справді переживає. Я довго вагаюся, не знаючи як вчинити.

Кім вагітна.

І коли я все-таки йду, її слова продовжують крутитися у мене в голові, начебто б  вона стояла поруч і повторювала їх раз за разом.