25

- Алло, - мій голос штучно бадьорий. Як і "сонячна" погода за вікном. Сонце то грайливо виглядає з-під хмар, то похмуро ховається під густою рухомою масою, немов граючи з моїм настроєм. Здається, незабаром почнеться дощ.

- Елайно, привіт. Ти мені дзвонила, вибач, я не чула, - я чую приглушений сміх Кімберлі та веселий голос Кейна на задньому фоні.

- Елайно, як справи в тебе? Блейк тут тобі привіт передавав, – каже мені Кейн десь на задньому фоні. Серце мимоволі стискується від якихось незрозумілих мені почуттів.

- Що-що?

На тому кінці чуються несхвальний вигук і звуки суперечок.

- Та не слухай його, - голос Кім знову звучить виразно у слухавці. - Він так жартує. Ти як, Ел?

Звичайне питання, на яке я маю дати звичайну відповідь. Але чомусь не виходить. По-хорошому, мені треба як завжди скорчити веселу гримасу, сказати щось жартівливе і легке, але брехати я не звикла.

- У мене все добре, - видихаю я.

Мабуть, доведеться вчитися.

Минуло два тижні, як я поїхала з рідного міста, де провела своє щасливе завдяки батькам дитинство. І ось тепер я знову на нашій з Кім орендованій квартирі, тільки на душі якась порожнеча. Думками я так і лишилася там. Жити з поняттям, що Блейк закоханий у мою подругу, трохи засмучує. Не те, щоб мене це сильно підкосило, я просто не розумію, як можна закохатися в людину, не знаючи її. Він бачив її лише раз у житті. Але, напевно, мені варто зізнатися самій собі, що так, я про нього думаю. Не дивлячись на відстань та відсутність будь-якого спілкування.

- Як твоя робота? Що нового? - голос Кім, як і раніше, легкий і безтурботний. Мені б хотілося відчути знову ці емоції, але поки що не виходить.

- Та нічого особливого, - відподаю я. Сил поцікавитись, як вона сама, вже не вистачає. Останнім часом млявість стала моїм найкращим другом.

- Ел, ти якась без настрою, - насторожено зауважує Кім. - У тебе щось сталося? Це пов'язано із Фредеріком?

Ім'я колишнього обрушується на мене як снігова лавина. Щиро кажучи, я про нього навіть не згадувала. Жодного разу за останні два тижні. З того часу, як Блейк заступився за мене, як справжній чоловік, і врятував від колишнього хлопця. Чомусь здавлює в грудній клітині, варто мені згадати про ту ніч. У мене був далеко не один чоловік, але такого, як Блейк, не було ніколи. Чомусь мені здається, що краще за нього вже й не буде. І це остаточно мене добиває.

- Ми розійшлися, Кім, - мій голос звучить сіро й безнадійно, і це, напевно, змушує Кімберлі думати, що мене так підкосило розставання з Фредеріком. Тоді як на ділі, все зовсім по-іншому. 

Вона тихенько охає в слухавку. Нехай так. Я не можу розповісти правду. Не знаю чому, але зв'язок з Блейком мені здається настільки потаємним, що я не готова ділитися про це навіть з найкращою подругою. Я чую на задньому фоні несильне гудіння і розумію, що вона їде в машині.

Днями Кейн повернувся з відрядження і Кімберлі приголомшила мене новиною – вони тепер разом. Як і колись, п'ять років тому. Я рада за подругу, щиро і всією душею, але на серці чомусь немає тієї звичної безтурботності, яка супроводжувала мене більшу частину мого життя. Я відчуваю, що в мені щось змінилося і на фізичному рівні, і поки що мене не тішать ці зміни.

- Ел ... - вся безтурботність з голосу подруги вмить кудись зникає і в ньому чується неабияка стривоженість. - Хочеш поговорити про це?

- Ні, Кім, вибач. Я хочу побути насамоті.

Я скидаю слухавку і чую, як у вікно стукають перші краплі дощу.