Глава 6

Ранкове сонце безжально палило через фіранки вітальні, а в голові Пак Кван Су, здавалося, завівся той самий трактор, що стояв за вікном, причому на повних обертах. Гарбузовий первак кума Миколи, який учора здавався «водою життя», сьогодні повернувся жорстокою розплатою. Голова розламувалася, а сідниці все ще пекли, нагадуючи про колючу малину та сіль.

Кван Су з великим зусиллям сів на бік обережно на дивані, тримаючись за скроні. На ньому були чиїсь завеликі, але чисті спортивні штани, а вчорашня футболка з написом зникла. Його широкі чоловічі плечі та рельєфні груди були повністю відкриті, і він почувався неймовірно вразливим.

Двері хати відчинилися, впускаючи прохолодне осіннє повітря. На порозі стояла Оксана Перебийніс. Одягнена в теплу фланелеву сорочку в клітинку та прості вільні джинси, вона тримала в руках великий плетений кошик з овочами. Її густе шоколадне волосся було зібране у високий недбалий пучок, а в карих очах кольору стиглих каштанів стрибали знущальні бісики.

— О, підйом, зірка караоке, — її рішучий, сріблястий голос українки пролунав так дзвінко, що Кван Су аж зажмурився від болю. — Як здоров'ячко, директоре? Кум Микола передавав, що в нього є ще літр для поправки, але я сказала, що ти вже готовий до великих аграрних звершень.

Кван Су спробував надати своєму обличчю звичного, суворого виразу. Він зробив глибокий вдих і заговорив своїм низьким, глибоким чоловічим голосом, який через похмілля став ще більш хрипким і звабливим. Незважаючи на легкий корейський акцент, його українська була швидкою і грамотною — за сім років будівництва цього агрохолдингу з нуля в Україні він навчився розмовляти з будь-якими чиновниками та партнерами.

— Оксано… — Кван Су болісно сперся спиною на бильце дивана, намагаючись не сідати на саму дупу. — Досить знущань. Сім років тому я приїхав у цю країну і побудував компанію, яка зараз годує половину Європи. Я не дозволю якійсь… дівчині тримати мене в заручниках. Віддай мою чорну шкіряну папку. Це проєкт, який я розробляв три роки. Ти не маєш права.

Вона спокійно поставила кошик на підлогу, сіла навпроти нього на стілець, закинула ногу на ногу і відповіла чистою, вільною англійською мовою з бездоганною міжнародною вимовою:

— Mr. Park, I highly appreciate your seven years of hard work. But on this farm, your corporate merits mean absolutely nothing. Until you pay for my damaged bushes and finish my corn — the folder stays in my safe. Understood? (Пане Пак, я дуже ціную ваші сім років важкої праці. Але на цій фермі ваші корпоративні заслуги не означають абсолютно нічого. Поки ви не відпрацюєте мені зламані кущі й не закінчите лущити мою кукурудзу — папка залишається в моєму сейфі. Зрозуміло?)

Кван Су буквально застиг на місці, роззявивши рота. Його ідеальні високі вилиці аж здригнулися від подиву. Він очікував почути від провінційної фермерки суржик або крики, а вона щойно висунула ультиматум мовою світової дипломатії, та ще й з таким залізобетонним спокоєм, від якого в нього по спині пробігли мурашки!

— Ти… ти вільно говориш  діловою англійською? Ти ж розмовляла лише з акцентом. Я думав, що ... — приголомшено перепитав він, повністю забувши про свій директорський тон.

— Що ти думав?... Думав, що якщо я вирощую гарбузи, то далі свого району ніде не була? — Оксана повернулася на українську, і в її голосі почулася гордість. — Я десять років на міжнародних змаганнях провела, Колю. Половину світу об'їздила. Так що твоїми англійськими термінами мене не злякаєш. До речі… — вона хитро примружилася, нахилившись ближче. — Можеш не бурмотіти свої корейські прокльони під ніс. Твоє «айгу» і «палі-палі» я чудово розумію. На Олімпіаді ваші дівчата зі стрільби так часто плакали в мене за спиною, що я мимоволі вивчила ваш стандартний репертуар.

Кван Су хотів було запитати: «З якої ще стрільби?!», але в цей момент його мозок вихопив лише першу частину фрази. Він злякано згадав, як тоді вночі вона без вагань підкинула рушницю до плеча. «Вона екс-спортсменка… Боже, невже вона колишня біатлоністка чи спецназівка?!» — панічно подумав директор, сковзнувши поглядом по її підтягнутій, стрункій спортивній фігурі та сильних руках.

Оксана раптом дістала з шафи велику чорну футболку з кумедним написом «Найкращий тракторист району» і кинула йому в обличчя:

— Одягайся, Колю. На ганку на тебе чекають калоші сорок п'ятого розміру. Сідати тобі не можна, так що робота сьогодні лише стоячи. Будемо лупати кукурудзу.

Вона вийшла на ґанок, залишивши Кван Су в стані повного інтелектуального нокауту. Директор Пак повільно натягнув футболку, яка висіла на його широких, як мішок, взув величезні гумові калоші Миколи і, кумедно шкутильгаючи, вийшов на сонце.

Його похмурий погляд упав на гору золотих качанів кукурудзи. Оксана вже сиділа на низькому стільчику, спритно здираючи зерна своїми сильними пальцями. Кван Су важко зітхнув, підійшов ближче і став поруч, згорбившись від сорому і почав вивчати процес як же вона це робить.

Він почав шурхати кукурудзу стоячи, проклинаючи Чона, маму і весь світовий агробізнес. Але щоразу, коли Оксана піднімала на нього свої карі очі, Кван Су ловив себе на дивній, гарячій думці: ця жінка щойно розбила всі його стереотипи, і він уперше в житті відчував до когось таку шалену, некеровану пристрасть, змішану з повагою. Він хотів дізнатися про неї все. Але тут же панічно відганяв ці думки, сильніше вчепившись нігтями в кукурудзяний качан.

Оксана сиділа на низькому стільчику, спритно обчищаючи качани, але щохвилини її погляд косився у сторону Кван Су. Директор Пак стояв поруч, похмурий, розпатланий, у кумедній футболці з написом «Найкращий тракторист району», але… він не здався. Незважаючи на дикий біль у сідницях після солі й важкого похмілля, він уперто тер кукурудзу своїми довгими, аристократичними пальцями, зціпивши зуби. Його плечі напружувалися при кожному русі, а на лобі виступили дрібні краплі поту.