Роздiл 10

Костя

О-ля-ля! Та він офігенний!!!

Дивлюся на подаруночок для малявки і тащуся в прямому сенсі.

Ти будеш в захваті, злючка. У чому-чому, а в цьому я не сумніваюся. Вчасно стало в нагоді те, що я знаю сестру Свята всі її дев'ятнадцять років. А на пам'ять ніколи не скаржився.

У магазині так і попросив продавця: «Для своєї дівчини».

Слово «тимчасової» упустив тільки. Ошелешений погляд продавця підтвердив, що я з подарунком не помилився.

Якби не облом від малявки з горщиками, міг порадувати вже сьогодні. Ну що ж. Я так прикинув, завтра навіть краще. Заради карколомної відповідки потерплю.

Муха-ха-ха!

***

З ранку довелося встати раніше. Спочатку потрібно заїхати за своєю «дівчиною». Тільки подумаю про малявку в якості своєї пари, відразу на сміх тягне.

Так і звикнути недовго. Боже збав!

Дбайливо і ніжно перед виходом упакував подарунок. До адресата він повинен дійти в цілісності й схоронності.

Піклуюся, як можу. Ось ні для однієї з дівчат так і не напружувався, а для вредунки роблю виняток.

Подивимося-подивимося, як оцінить.

Двері в будинок мені відкриває Інна, мама Лери. Вона відноситься до мене як до сина, і як тільки сюди потрапляю, відразу хоче нагодувати.

- Костенька, проходь в їдальню. Ти, мабуть, і не їв нічого з ранку? - турбується з порога Інна.

- Навіть кави випити не встиг, - чесно зізнаюся.

Проходжу слідом за мамою Лери в їдальню. А там сидить вередунка за столом. Видно, що в зібраному вигляді. В одній руці чашка, в інший, тост з сиром.

На кілька секунд зависаю. Начебто, просто “привіт” сказати для своєї «дівчини» мало. Поруч її мама метушиться біля столу, викладаючи мені на тарілку тости з шинкою, і мигцем скосивши на мене очі, йде до кавомашині.

- Сумувала за мною, моя люба?

Ну як зміг...

Тільки б не розреготатись, а то всю показову романтику зіпсую.

- Д-у-уже, - тягне вона та зиркає на мене єхидно. Кидає погляд на маму, і поспішно додає: - Секунди рахувала до зустрічі з тобою, милий! Ось і дочекалася до своєї радості.

Ага, помітно. Зараз лопне від щастя.

- Сідай до столу, Костя. Все готово, - кличе мене Інна, ставлячи чашку до моєї тарілки.

Не встигаю і наблизитися до стільця, як малявку переклинює.

- Мама, тут Костя їсти не стане. Він любить на вулиці снідати.

З якого це?

Всю ніч йшов дощ. До сих пір сиро і мокро.

- Заради тебе, моя турботлива дівчина, зроблю сьогодні виняток.

Тупо сідаю поруч з нею. Нехай сама йде куди хоче.

- Я залишу вас одних, пора йти квіти поливати.

Так розумію, що мама Лери вирішила не заважати ідилії закоханої пари.

Тільки Інна зникла, малявка схоплюється на ноги.

- То ні вже! За одним столом з тобою сидіти не буду! Знаю я, чого ти поруч прилаштувався. Мене не проведеш! Чекаю тебе на вулиці, мій підступний хлопець, - висловилася і понеслась за двері, змахнувши хвостом волосся горіхового кольору наостанок.

Встала вона не з тієї ноги, чи що?

Хто на кого повинен наїжджати після вечора на віллі, то ще треба розібратися. Начебто це я їй пуд перцю жахнув в келих.

Але так навіть краще. Хоч поснідаю спокійно.

Швидко розправляюся з тостами і кавою, прощаюся з Інною та виходжу у двір. Малявка з рюкзаком за плечима крутиться біля моєї машини. Руки тримає в кишенях шортів.

А раптом сховала спеціально?

Про всяк випадок обходжу навколо авто - все ціле, написів немає.

Ще трохи і у нас обох розвинеться параноя. Поруч зі шкідливою Малявкою я постійно напоготові.

- Вивези мене за ворота, а далі я сама, - бурмоче насуплена дівчинка, коли я відкриваю водійські двері.

- Лера, заспокойся. Мені в офіс добиратися в будь-якому випадку повз твоєї академії. І якщо вже я сюди приїхав, довезу, як і домовлялися. Сідай вже! - гримаю в кінці.

Начебто малявка не з лякливих, але зараз поглядає на мене, як той кролик на удава.

Треба запам'ятати цей момент. Зазвичай бачу перед собою хижу кішку. Того й гляди випустить кігті або покаже зубки.

Вирулюю на проспект і, дивлячись на годинник, намагаюся об'їхати пробки як можу.

- Куди ти мене везеш, індик хитрющий? Зупини швидко!!!

Зовсім розійшлася малявка, і з люттю почала смикати ручку дверей, підстрибуючи з рюкзаком на сидінні.

- У тебе склероз почався? В академію, ми їдемо в ака-де-мію, - я нагадую, як для особливо тямущих.

- Ти звернув на іншу вулицю, я так ніколи не їздила.

- Так, масть твою єті! - зриваюся на крик, - Я вибрав короткий шлях, пробки об'їжджаю. Розслабся і музику послухай. Інакше наступного разу в багажник тебе засуну.

Фу-у-ух.

Малявка мене за місяць доконає.

Нічого схожого на розслаблення я в ній так і не побачив. В кінці тільки перед поворотом до академії, Лера прикрила очі. Мимоволі затримався поглядом на її пухких губах. Спогади про поцілунок відразу дали про себе знати, натягуючи тканину ширінки.

Бр-р... маячня. І нічого більше.

Я не повинен її хотіти. Не повинен. Пофіг, що там мужик в штанях вважає по-іншому.

Все ж я не зміг втриматися і обережно прибрав з її чола, висмикнутий локон із хвоста.

Всього один м'який і легкий дотик, справляє на неї справжній вибуховий ефект. З жахом в небесних очах вона кидається до дзеркала розглядати свій лоб, немов я там би встиг фігу намалювати.

Нерви у малявки зовсім здали. 

Відчув спокусу подарувати відповідку через тиждень. Розтягнути задоволення. Очікування помсти, гірше самої помсти. Але ні, мій сюрприз чекати не може.

Паркуюся біля академії і пропоную, ввічливо питаючи:

- Я можу тебе провести до дверей, Лера?

- Навіщо тобі? Тут батьків немає.

Що не запитаю - все в штики.

- Соромишся мене так і скажи, - відвертаюсь, зображуючи образу.

- Є-є… Ну якщо сильно хочеться, тоді підемо. Я ... я здивована трохи, - здається малявка, не заперечуючи проти моєї компанії до входу.